Про життя однієї сироти

18009«Бійсє Бога, Надька. В таку спеку дитину на город вигнала! Вона й так не мудра, а сонце ще гірше їй голову напече», – кричала сусідка Катерина.

А Надьці було байдуже. Не своя ж дитина, з дитбудинку, то й не жаль.

Історія цієї дівчинки вражає. Вражає до сліз. Людською бездушністю, жорстокістю, абсолютною байдужістю. Олю народила п’яничка. Хотіла продати циганам. Та вони подивилися, що дитя дуже кволе, і відмовилися. Тоді мати не знайшла кращого виходу, як покласти маля в паперову коробку і підкинути під двері лікарні…

Медсестра тітка Люба любила тварин. Підгодовувала безпритульних собак, які постійно товклися біля чорного входу лікарні. Якось винесла цілу миску з недоїдками для своїх чотириногих друзів. І ледь не знепритомніла від побаченого. Під дверима лежала коробка, в ній плакало маля, а довкола стояли собаки. Вони не гарчали. Просто здивовано спостерігали. Тітка Люба обережно дістала з коробки дитину. Як плакали того дня жінки у відділі, не можна й передати. Проклинали матір, не розуміли, як жінка могла так вчинити. Викликали міліцію, «швидку». Невдовзі дитя забрали в дитячий будинок.

Тітка Люба, яку називали хресною мамою Олі, часто провідувала дівчинку. Жінці було вже за 60, і ніхто не давав їй дозволу удочерити Олю. Вона просила, тицяла хабарі – не помагало.

Коли ж дівчинці виповнилося 6 років, її забрали в інтернат. З’ясувалося, в місцевому не було місця для сирітки, тому її відправили в іншу область. Куди саме, тітці Любі ніхто не хотів сказати. Так жінка більше не бачила дівчинки.

У «новому домі» Олі було дуже погано. Умови набагато гірші, вихователі дуже жорстокі, дідівщина серед дітей. Вона й чергувала замість інших, і мила туалети. Якщо огризалась, отримувала добрячих стусанів. Не раз лежала в лікарні то зі струсом мозку, то з переломами.

Напевне, це й було причиною того, що завжди цікава до всього дівчинка стала байдужою, дуже спокійною, з вигляду відсталою в розумовому розвитку.

Якось до них в інтернат навідалася сім’я. Чоловік і жінка хотіли відкрити будинок сімейного типу. Для цього вони відвідували різні притулки, інтернати та відбирали дітей. Вони стверджували, що їм потрібні діти саме такі, як Оля – спокійні, слухняні. Словом, такі, які й слова не скажуть наперекір.

Забрали вони дівчинку з інтернату. Спершу вона навіть втішилася. Будуть тепер у неї тато з мамою, а може, братики й сестрички. Та все, що чекало на сирітку вдома, – це 50 сотих городу, господарка і жорстокі батьки. Оля зрозуміла, що цим нелюдам потрібні не діти, а раби. А що тут вдієш? Перед тим, як мала приїхати комісія на перевірку, мама Надя одягала своїх діток (а було їх п’ятеро) у гарні костюмчики, готувала смаколики, змушувала усміхатися й обіймати її. Напередодні проводила репетиції, вчила, хто які слова має казати. Для Олі була фраза: «Якби не мама з татом, я не знаю, що б з мене виросло. Вони найкращі» Говорила Оля, а душа стискалась, бо так вже вона ненавиділа цих людей.

Якось із двома старшими сестрами вирішили втекти з дому. Вночі поцупили зі сховку кілька гривень і вирушили на автовокзал. Там сказали, що їдуть до мами з татом, вигадали слізливу історію, і касир продала їм квитки. Вранці опинилися вони в іншій області. Проте не знали, що робити, тому й пішли просити милостиню, щоб купити хоч шмат хліба. Їх затримала міліція і відправила знову в притулок. Дівчата й не пручалися. Вони знали, що до «батьків» не повернуться, та й на вулиці не хотілося жити. До того ж сирітський притулок виявився набагато кращим за попередній. З добрими вихователями, вихованими дітьми, навіть смачною їжею. Дівчата були щасливі…

Минуло багато років. Оля закінчила школу, виш, отримала освіту педагога. Не хотіла прощатися з сиротинцем, тому влаштувалася туди вихователькою. Минулого року стала завідувачем сирітського будинку. Не має Оля власних дітей, чоловіка, усе своє життя присвячує сиротам. Хай Бог допомагає таким людям!

Віта ГЛЯДИК

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*