Про людей божих і лютих безбожників

Борсається українець як риба в саку, зголошуючи околиці воланням про допомогу, а подати руку ніхто не спішить. Не бажають і камінь непевності зняти з української душі. Хрестячись, бідолаха вкотре нагадує сусідам про право кожного хазяйнувати лише у своїй домівці і їсти хліб з власної печі. Далі натякає на обов’язок порпатися тільки на власному городі та не підорювати сусідської межі, просить не навідуватись до його комори, не заглядати у вікна і баняки. Опісля, змовивши «Отче наш…» і «Богородице Діво…», наголошує цілому світові про вічні Господні істини: любов, добро, совість, чесність, порядність, щедрість і все інше, що складає сутність моралі. Закликає замучений працею, вічно експлуатований чужинцями українець чесно працювати для держави і не красти. Бо чесно зароблений сухар устократ смачніший краденого бублика. Але та агітація ніц не помагає, бо патлаті пришельці за сухарі працювати не хочуть – їм таки бублики подавай. Вони глузують з наївного трударя, лементують, пританцьовуючи і приспівуючи:  «берітє бублікі, гонітє рублікі…» і на совість і чесність їм начхати. Хто ж то був першим, що відкинув богопоклінну мораль як непотрібний шкурлат? Може, головний люципер Третього рейху, котрий називав мораль «химерою», від якої усіх звільняв? Гадаю, аморальні прецеденти слід шукати у древніших, біблійних часах. Пригадуєте розповідь про легендарного Мойсея, котрий виводив юдеїв з єгипетської неволі? Власне, яка то була неволя – просто юдеї мали працювати, як усі жителі Єгипту. Так от: іменем Господа, який постійно був на прямому зв’язку з Мойсеєм (?!), той наказав своїм підлеглим: “І станеться, коли… не підете ви порожні! Бо позичить жінка від сусідки своєї і від мешканки дому свого посуд (виріб) срібний і посуд золотий та одежу, і покладете це на синів ваших та на дочок ваших, – і заберете здобич від Єгипту». Але щоб там не було, українці вірять у безпомильність Всевишнього, поклонялись і поклоняються пам’яті воїнів Христової Церкви і моляться за них.

Ще підлога святоюрської обителі відчуває шерхіт його натомлених ніг, і прочани пам’ятають мудру бесіду Владики та потиск його руки, а вже він у Господа на правді. Незабутніми лишились і його телевізійні зустрічі з усією Україною. Всякий у них міг зігріти свою душу, бо кожен знаходив у них Божу і людську правду. Зовсім недавно пішов у небесні засвіти Любомир Гузар, котрий вартує стояти поряд з Андреєм Шептицьким і Йосифом Сліпим. Був він добрим батьком для віруючих, наставником і вихователем для священиків, моральним авторитетом для народу і його керівників. Владика Любомир був реалістом,  скромність його мала би бути прикладом для духовенства. Переймався життям Церкви, держави, народу – його клопотами і проблемами. Мав робочі зустрічі з багатьма-багатьма віруючими, давав їм поради, допомагав. Був привітним, усміхненим і навіть жартівливим. Мав я щастя з одним тернопільським чоловіком бути у Владики Любомира на півторагодинній зустрічі. Багато цікавого ми наслухались.

Було це 2000 року і Любомир Гузар був тоді ще єпископом-помічником Глави УГКЦ. А суспільних проблем вистачало… Зважаючи на них, Синод єпископів УГКЦ ухвалив звернення до духовенства, мирян та всіх людей доброї волі. Як на мою думку, це звернення є актуальним і на сьогодні та мало би бути доступним для кожного.

Дозволю собі зацитувати деякі фрагменти з нього. «Реальність сьогодення виявляє глибоку кризу дегуманізованої суспільної свідомості в основоположних підходах до гідності людини і народу. Церква, яка завжди була, є і залишиться з народом, вважає святою справою виступити на захист усіх знедолених співвітчизників і дати моральну оцінку економічному геноцидові народу». Йдеться про хронічну невиплату зарплатні, але прочитайте  – які актуальні сентенції! «Реклама ситого життя в засобах масової інформації є нічим іншим, як глумлінням над голодними і виснаженими в боротьбі за існування». «Загрозливих розмірів набула економічна еміграція, яка перетворила українців на дешеву і безправну масу заробітчан». «Злочинно марнується й інтелектуальний потенціал нації». «Наших громадян, зокрема молодих, нинішня нелюдська система винагороди за працю поставила в таку ситуацію, коли всі життєві устремління зведені до пошуків шматка хліба. Врешті-решт найжахливішим наслідком сучасного становища в Україні є тенденція до вимирання народу, адже кількість смертей стала перевищувати кількість народжень. Люди вмирають через відсутність коштів на лікування, від неякісного харчування». «До того ж органи влади, правопорядку нечесністю і зловживаннями, корумпованістю і штучною бюрократизацією скомпрометували велику ідею Української держави». Далі, посилаючись на Біблію, звернення нагадує, що  «неможливо збудувати власну заможність і благополуччя на кривді і пограбуванні інших. Наслідки злочинів впадуть як не на самого кривдника, то на його нащадків».

Як світло сонця постає на виднокрузі образ незабутнього просвітителя і духівника Івана Павла ІІ. Сей земний чоловік був справжнім воїном-оборонцем Христової Церкви. І міг загинути  як воїн у бою – недарма ж для нього припасли кулі. Не годен було його залякати, примусити  до кривдослужіння шантажем, присилувати фінансовими проблемами, а діапазон їх сягає бід примітивних хабарів аж до тиску на фінансові структури Ватикану, розумівся Папа на хитросплетіннях політики і дипломатії. Не можна було його й обдурити, бо він просто був мудрим чоловіком. Не могли його мимо Волі Божої післати на відпочинок, чи нагадуванням про минуле змусити обійматись з дияволом. Приїздили до нього на зустрічі полковники і генерали спецслужб в «облічє» священнослужителів високого рангу. На згадку про Папу агенти всесильного КГБ скреготали зубами і в них перекошувало обличчя. Жертовна праця Івана Павла ІІ допомогла зруйнувати комуністичну імперію і звільнила народи з московської тюрми. Папою пишається уся Земля, Польща і Україна. Він любив людей, допомагав їм і захищав, молився навіть у зоні воєнних конфліктів, його скорбно-оптимістична посмішка вітає нас з Небес. Тож будьмо гідними великої любові і не вириваймо з його родоводу українського коріння, як це роблять в ім’я “великої політики» декотрі здеморалізовані поляки. Іван Павло ІІ кликав і кличе народи до миру, порозуміння і взаємного прощення, в тому числі поляків і українців. І може навіть відвернути своє лице і благословляючу руку від наших кривдників.

На сторожі московського пекла, прикрившись хрестом, бовваніє напахчений міазмами «табака і алкоголя», розжирілий від надмірного ресторанного «чрєвоугодія» його величність диявол Кіріл. Проповідник «русского міра» благословляє піднятою рукою, на якій виблискує Breguet від Путіна за кілька мільйонів доларів, колони озброєних до зубів головорізів і посилає їх у Чечню, в Україну, у Сирію. «Убєй», – зривається з його закривавлених уст – «во імя Господа нашего, убєй!» А Московська церква Віру Христову потоптала ще при її викраденні, тож створила собі культ царів, імператорів, вождів комуни. Тепер ось мають за Бога «работнічка КГБ», поіменованого президентом. І служить йому Кіріл «покірно і безропотно». За це Путін ескортує його у літаках і персональному броньованому поїзді. Подейкують, що ВВП мав уже турнути Гундяєва з посади, але Кіріл «охмурив» Папу Франциска і все втряслось. А посмів би Патріарх «ослушаться», то в його саквояжі міг би виявитись «подарочек» від умільців ФСБ. Отоді торгівець сигаретами, горілкою, Божою істиною і людськими життями постав би на суд перед справжнім Богом. Всяке може статися.

Чому рабства московського позбутись не можемо? Бо ярмо допомагають утримувати на нашій шиї наші ж брати, котрі несуть свою душу і частку вбогої пенсії до церков Московського патріархату. А попушками в цій «прєісподнєй» служать переважно вихідці із Західної України. Страшні то речі – свята простота і тупа та нескінченна духовна сліпота. Але вже прояснюється – все більше віруючих переходить до Київського патріархату. Недарма «москвичі» знову завовтузились – скоро почнуть клепати листівки проти Філарета у Почаєві. А глава Київського патріархату, позбувшись «московської блудниці», звершив подвиг – героїчний і історичний.

Ярослав ДЕМИДАСЬ

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*