«Ми переможемо, бо з нами Бог і Україна!»

Він був міцний, наче криця, сміливий, мов сокіл, і романтичний, як спалах світанкової зорі. На превеликий жаль, таким уже залишиться лише у спогадах численних соратників, друзів і односельців.
Телефонний дзвінок від львівського банкіра Миколи Спільника я підсвідомо сприймав з тривожним передчуттям. Серце на відстані інтуїтивно відчуло щось неладне. Того суботнього дня він повідомив печальну звістку про те, що не стало Володі Стаюри – нашого знаного односельця й хорошого товариша.
Наприкінці цьогорічної весни Володя, уже згадуваний Микола Спільник і я зайшли в улюблену кав’ярню під старими каштанами на чарку молодого вина. Причина була вагомою: ми – травневі уродженці Буцнева, що неподалік обласного центру.
Після взаємних вітань і символічних дарунків жваво обмінювались думками про дітей, власні справи, рідне село. Володя охоче говорив про свої плани активно допомагати буцнівській громаді і висловлював щире захоплення молодим священиком Євгеном Кобильником, який поряд з активним духовним просвітництвом ревно переймається сільською дорогою та іншими соціальними проблемами Буцнева.
А потім розмова якось плавно перейшла на політичні регістри. Говорили про визначні постаті, тактику державотворення і помилки, які, на нашу думку, роблять більшість партій національно-демократичного спрямування. А Володимир мислив справді по-державному, відкривав нам очі на деякі закулісні інтриги і не приховував, що вже давно став, так би мовити, професійним політиком. При тому він був твердо переконаний, що «ніхто за нас не зробить нашу державу сильною. Її розвиток та процвітання залежить лише від кожного українця».
Ці слова запам’ятав, як кредо його патріотичного життя, сформоване на безсмертних ідеалах Степана Бандери і В’ячеслава Чорновола, а перед очима  пропливають неповторні миті його життя і повсякденної боротьби за справжню Українську державу.
…Багато літ тому весь Буцнів зачаровано дивився на Володю та його дружину, коли до церкви на вінчання вони вперше в селі прибули у вишитих українських строях. Він, вихованець патріотичних організацій, у час становлення української незалежності першим підняв прапор над будівлею Тернопільської міської ради, фінансово підтримав видання книги про рідне село і з головою поринув у громадсько-політичну діяльність на рівні обласного центру і всієї Тернопільщини.
25 липня 2014 року, як голова обласної організації ВО “Свобода”, вирушив добровольцем у батальйон особливого призначення “Січ” для боротьби із бандитськими та терористичними угрупуваннями на сході України.
Активіст революції Гідності Володимир Стаюра стояв на передовій 18-19 лютого в Києві. У найважчий час незалежної України на Театральному майдані Тернополя своїм оптимістичним голосом щоденно закликав до боротьби усіх тернополян. А згодом, уже як керівник Штабу національного спротиву, допомагав забезпечувати усім необхідним військових у зоні АТО. Володимир Стаюра зробив перший благодійний внесок у розмірі 10 тис. грн для роботи оргкомітету штабу національної оборони і закликав до активної співпраці усі політичні партії та громадські організації задля спільного захисту України   від російського агресора.
Під час цьогорічного Дня Героїв біля пам’ятника Небесній сотні, коли чимало краян байдуже займались власними справами, торгували на ринку, він палко і щиро  виступав перед юними краянами, закладаючи в їхні молоді душі нектар свободи і любов до Вкраїни.
Мало хто знає, що навіть у час незалежної України, тоді, коли нечисті на руку розкрадають мільйони державних коштів, Володимир за свої національно-патріотичні акції мав чималі проблеми з поліцією. Нинішнього літа у невідкладних справах я кілька разів набирав його телефон. А після невеликою перерви він скинув мені коротке SMS-повідомлення: «Я на допиті в поліції…»
Пригадую і січневий День Злуки на річці Збруч. На цей захід більше півсотні «соколят», яких він особисто формував у патріотичні молодіжні загони, прибули із партійною символікою. Кілька провладних чиновників  намагались повчати юних патріотів, мовляв, на державні свята треба приходити лише з державною символікою. А мені подумалось, що підопічні Володимира Стаюри не вчинили тоді крамоли. Коли інші не знайшли часу на шану нашої історії, «соколята» вклонилися величному подвигу наших попередників і засвідчили, що у славних прадідів ростуть такі ж гідні онуки. Власне, вони й понесуть у майбутнє високі ідеали українського державотворення, які були сутністю відомого українського політика, державотворця і патріота рідного Буцнева, який ніколи не втомлювався повторювати: «Ми переможемо, бо з нами Бог і Україна!»
Богдан НОВОСЯДЛИЙ