Червоно-чорний прапор боротьби приведе українську націю під синьо-жовтий стяг свободи

Сьогодні, коли українська незалежність знову під загрозою, тернополянам варто нагадувати про події, які ще недавно відігравали важливу роль у становленні нашої державності. Цей час був надзвичайно насиченим: мітинги, пікети, насипання могил борцям за волю України та багато інших заходів, пов’язаних із національним відродженням наприкінці 80-х років ХХ століття.

Про одну з таких історичних подій хочеться згадати. Йдеться про підняття першого червоно-чорного прапора на Тернопільщині. Згодом він став символом боротьби за Україну.

На початку 1990 року Народний Рух України та Українська Гельсінська спілка зініціювали відзначення Дня Злуки УНР і ЗУНР (22 січня 1919 року) на Софіївській площі в Києві. На честь цієї події 21 січня 1990 року було проведено Всеукраїнську акцію єднання «Живий ланцюг» (Львів-Тернопіль-Рівне-Житомир-Київ), у якій взяло участь більше мільйона людей. Тримаючись за руки, вони стояли вздовж траси з синьо-жовтими прапорами, прапорцями, стрічками тощо. У всіх обласних центрах країни організували віча. Такий захід відбувся й у Тернополі на Співочому полі. Ініціативна група, а саме Василь Деревляний, Євген Філь, Володимир Буяк, Василь Сидорак, Роман Деревляний, Йосип Худий, Йосип Смоляк, Богдан Ваврів, Микола Зелінський та інші (близько 30 чоловік) створили коло задля безпеки, і перед сценою Василь Деревляний вперше на Тернопільщині підняв червоно-чорний стяг Степана Бандери. Сталося це в присутності більше як 50 тисяч людей.

Цей прапор був прийнятий на другому Великому Зборі ОУН в Кракові 4 квітня 1941 року і відтоді він став організаційним прапором ОУН-Бандери. Кожен, хто йде з ним сьогодні, унаслідує славні чини бандерівців. А це не тільки слава, а й велика відповідальність перед тими героями, які окроплювали чорну українську землю своєю кров’ю. В Україні ми вперше побачили цей прапор під час перезахоронення українських героїв, захисників нації Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого 19 листопада 1989 року в Києві. Прапор несли представники Харківської спілки української молоді. Тоді у Василя Деревляного й виникла ідея виготовити червоно-чорний стяг. І ми підняли це знамено під час святкування Дня Злуки (сьогодні – День Соборності).

Об’їздили з ним більшість областей України: пікетували Верховну Раду в 1990 р., відзначали річницю Карпатської України в місті Хуст 15 березня 1990 р., святкували 500-річчя українського козацтва в селі Капулівка Дніпропетровської області та битву під Берестечком тощо. Майже весь час цей прапор зберігався у мене вдома.

І ось 28 серпня 1990 р. святкували 450 років Тернополю. Заходи мали відбуватися на міському стадіоні. Колишні вояки УПА попросили у мене цей червоно-чорний прапор, аби почепити поряд із синьо-жовтим. Відмовити таким людям я не міг. Свято відбулося на славу. А після його завершення Національний  заслужений академічний народний хор України ім. Григорія Верьовки, збираючи свою апаратуру, прихопив назавжди і наш прапор та повіз до берегів Дніпра. Шкода, звичайно, але на той час вже тисячі червоно-чорних стягів майоріли по всій Україні. І сьогодні наші бійці-добровольці під тим прапором захищають незалежність України на Донбасі. Вони переконані, що червоно-чорний прапор боротьби приведе українську націю під синьо-жовтий стяг свободи.

Ми також маємо знати і пам’ятати, хто утверджував у Тернополі синьо-жовте знамено. Сталося це вже за часів перебудови. У день народження Кобзаря, 9 березня 1989 р., члени УГС Левко Горохівський та Богдан Лехняк на клумбі біля пам’ятника Т.Шевченка встромили в землю синьо-жовті прапорці. Пізніше на квартирі того ж Богдана Лехняка пошили 5 українських стягів, які 30 липня 1989 р. Левко Горохівський, Богдан Лехняк, Юрій Тима, Микола Савгіра та Євстахій Жизномірський несли на Микулинецьке кладовище до упорядкованих могил Українських січових стрільців та українців, розстріляних комуністичним режимом у Тернопільській тюрмі в липні 1941 р.

Трохи пізніше, в листопаді 1989 р., члени Спілки української націоналістичної молоді та інші активісти  встановили український прапор на Театральному майдані. В той час його потрібно було охороняти вдень та вночі. Представники комуністичної влади, міліція та сексоти мріяли його знищили. А тими патріотами, які не дозволили спаплюжити національну святиню, були Юра Тима, Руслан Юрченко («Зелений»), Юрій Заблоцький («Самітник»), Володимир Росоловський, Олег Мушій, Марічка Плискун, Юрій Моргун, Василь Деревляний, Євген Філь, Петро Бурак, Юра Семчишин, Юра Гуменюк, Люба Гупало, Андрій Беш, Ігор Пелех, Руслан Срібний, Олег та Іван Марчуки, Олександр Романцов, Мирослав Осадца, Михайло Гутор та інші.

Варто згадати і день 23 березня 1990 р., коли перша сесія Тернопільської міської ради демократичного скликання прийняла постанову про національну символіку, де один із пунктів містив рішення про встановлення синьо-жовтого прапора на будівлі Тернопільської міської ради.

Євген ФІЛЬ

 

 

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*