Зневажлива байдужість: історія, що змушує задуматись

П’ятничний вечір на тернопільському вокзалі, здавалося б, нічим не відрізнявся від сотень інших. Молодь поспішала додому після навчального тижня, маршрутки заповнювались студентами та учнями. Та одна історія, що розігралася біля кременецької маршрутки, стала болючим дзеркалом сучасного суспільства.

Серед пасажирів був молодий військовий із лікарським ціпком у руці — очевидно, після лікування або повернення з фронту. Попри поранення, на його обличчі світилася усмішка, а в розмові з дівчатами відчувалася життєрадісність і сила духу. Водій, побачивши воїна, відмовився взяти з нього гроші за проїзд — жест поваги до захисника.

Та саме в салоні маршрутки сталося те, що змушує серце стискатися. Жоден із пасажирів не підвівся, щоб поступитися місцем. Молоді люди, занурені в екрани телефонів, зробили вигляд, що нічого не помічають. Герой стояв, міцно тримаючись за поручень, і, можливо, думав про рідний дім, куди так прагнув повернутися.

Звідки у нашої молоді стільки байдужості й черствості? Воно болить кожному, хто розуміє: виховання — це не лише знання, а передусім людяність і шана до тих, хто жертвує собою заради миру.

Ми всі маємо усвідомити — поки виховання молодого покоління не буде пронизане національними та моральними цінностями, байдужість залишатиметься нашою спільною поразкою.