Знаному тернополянину Юрію Ковалькову – 70!

Ковалькова Юрія Федоровича у Тернополі багато хто знає особисто, лише варто з ним пройтися центром міста, як він зустріне з добрий десяток знайомих, з якими обов’язково мусить перекинутися кількома словами. Його поважають, люблять та шанують за щирість, чесність і простоту, інтелігентність.

Здавалося б, звичайний чоловік, але мало хто знає, що він дружить та спілкується із геніями світу. 24 лютого тернопільському краєзнавцю, філателісту, журналісту, популяризатору Нобелівського руху Юрію Ковалькову виповниться 70 років.

Дитинство та юність: піскарі, гриби, навчання, книги

Уродженець смт Антоніни, що на Хмельниччині, любить згадувати про своє дитинство, батьків, всіх мешканців дому в древньому Полонному, які жили настільки дружньо, ніби єдина родина. Згадувати хлопців і дівчат, з якими навчався, дружив, ловив піскарів на р. Хомора, збирав у лісі ягоди й гриби. «Дуже хороші були часи, – розповідає ювіляр. – Ввечері ми усім домом сідали разом за стіл, дорослі співали пісень, а ми, діти, могли вдосталь награтися і розважитися».

Згадує Юрій Федорович, як батько-фронтовик з матір’ю Мотрею привчали та заохочували його до праці, а ще про свої враження від перших прочитаних книг. Справді, коли дитинство наповнене сімейною любов’ю, що може бути кращим.

У школі в Полонному Юрій був успішним, встигав сам усюди й багатьом допомагав, мабуть, саме працьовитість й стала запорукою успіху в його житті. Після закінчення школи юнак вступив у Тернопільський фінансово-економічний інститут, який успішно закінчив у 1974 році. Студентом був наполегливим, активним і на семінарських заняттях, і в громадській роботі. А ще – бібліотеки, книгарні… Намагався якнайбільше дізнатися, прочитати, вивчити. Під час навчання значно поповнив власну бібліотеку, придбавши на студентську стипендію десятки книг. Тут подружився й з майбутнім  науковцем Петром Поповичем, з яким підтримує дружні зв’язки й нині.

Ще й зараз Юрій Федорович з ностальгією любить згадувати Тернопіль його студентських літ, бо він видавався таким затишним, зеленим, чистим, красивим, молодими, наповненим енергії… Може, тому, що сам був молодим і виповненим мрій.

Робота й друзі

Свій трудовий шлях Юрій Ковальков розпочав у Тернопільському обласному управлінні культури, де працював (1976–1983) старшим економістом, начальником планово-економічного відділу. Тут він познайомився з багатьма чудовими людьми. Юрій Федорович з теплотою згадує Григорія Свінних – начальника управління культури Тернопільського облвиконкому (1963–1980), який сприяв організації Струсівської самодіяльної капели бандуристів «Кобзар», був співініціатором будівництва Палацу культури «Березіль»,  Петра Бубнія (1936 р. н.) – журналіста, редактора, начальника управління культури, головного редактора Тернопільського телерадіооб’єднання, педагога Зіновія Бабія, економіста, заступника міського голови Віктора Машевського, поліграфіста, господарника, довголітнього директора видавництва «Збруч» Йосипа Омелька. Це ті люди, від яких Ю. Ковальков багато чого почерпнув, а найбільше – це дружбу і товариськість.

Працював Юрій Федорович (1983–1991) і в партійних органах, закінчив у 1989 р. ВПШ у м. Київ. Він не соромиться цього періоду свого життя, бо завжди був чесним не лише перед іншими, а, насамперед, – перед своєю совістю.

Кохання на все життя

Саме в Тернополі, коли працював в управлінні культури, парубок зустрів своє кохання на все життя, чарівну бібліотекарку Тетяну, з якою поєднали долю у 1979 році. Відтоді минуло майже 45 років, а у них в сім’ї й нині панує любов і взаємоповага. Так в любові вони й виростили свою доньку Наталю, у якої вже є своя сім’я, діти – Максимко й Алінка, з якими так любить гратися Юрій Федорович, ще б здоров’я не підводило, то залюбки прогулявся б з ними, розповів різні історії, яких знає багато. Наразі Юрій Федорович зацікавлює онука справою свого життя – філателією.

Від інженера до радника голови облради

Після розвалу Союзу Юрій Ковальков працював інженером обласного підприємства теплових мереж (1992–1994), на приватних підприємствах Тернополя (1994–1998), заступником начальника загального відділу Тернопільської міської ради (1998–2002), у пресслужбі Тернопільської ОДА (2002–2004), радником голови Тернопільської обласної ради (2004–2013). В органах влади він знайшов нових друзів, серед яких – Володимир Білецький, Володимир Слюзар, Геннадій Яворський, Володимир Чубатий, Володимир Ханас (з яким став однодумцем у проведенні Нобелівських читань і зацікавленні філателією), академік, голова Тернопільського осередку НТШ Михайло Андрейчин, працівник культури Надія Грабовська, військовики Ігор Газінський та Віктор Зубков, професор Еммануїл Бергер, журналіст, редактор, краєзнавець Володимир Сушкевич, Ярослав Буяк, Олександр Маланюк, Валерій Мусевич…

Після виходу на заслужений відпочинок, ще сповнений енергії Юрій Федорович деякий час працював прес-секретарем настоятеля Свято-Троїцького духовного центру ім. Данила Галицького м. Тернополя світлої пам’яті Анатолія Зінкевича.

Зрештою, де б не трудився Юрій Ковальков, усі знають його як відповідального і кваліфікованого спеціаліста, якому під силу будь-яка робота.

Світ захоплень: колекціонує марки і листується з геніями світу

У нашого ювіляра, члена Національних спілок краєзнавців і журналістів України, а також НТШ та інших громадських організацій, є захоплення всього життя – це філателія і нобеліана. Юрій Федорович – співініціатор створення на Тернопільщині «Асоціації Нобелівських студій»  і проведення щорічних (від 1991 р.) Нобелівських читань. Він упродовж кількох десятиліть колекціонує філателістичні матеріали – марки, конверти, поштові блоки (є автором деяких із них), які ілюструють Нобелівські нагороди у сфері фізики, хімії, фізіології, літератури, економіки. Юрій Ковальков – член Асоціації філателістів України, де знайшов однодумців і навіть друзів. Двоє з них – Юрій Заблоцький та Олег Поливко – нині захищають Україну від російських окупантів. Він – учасник багатьох міжнародних та національних виставок, за які отримав заслужені нагороди.

Як згадує Юрій Федорович про початки захоплення філателією: «Десь у класі четвертому нам запропонували листуватися з закордонними колегами. Я спілкувався з болгарином. Ми обмінювалися розповідями про свої країни, фотографіями та марками. Власне, це й були перші марки у моїй колекції. Але є така закономірність, що дитячі захоплення, як правило, швидко згасають. Так сталось і зі мною. А справжній запал з’явився вже у студентські роки. Якось під час занять в інституті мова зайшла про лауреатів Нобелівської премії. Ця тема мене зацікавила і я почав збирати різноманітні газетні публікації, що її стосувалися. І тут мій друг порадив мені поєднати нобелістику та філателію. Ось так і розпочалась ця історія».

А скільки вдалося реалізувати його ідей, скільки було написано листів і звернень у різні установи, відбулося спецпогашень, скільки разів таким чином філателісти долучилися до відзначення різноманітних подій та вшанування імен. Як розповідає ювіляр: «На Тернопільщині було понад 120-ти погашень, із них третина – мої пропозиції».

Найбільше Ю. Ковальков пишається своєю колекцією, котра присвячена Нобелівським лауреатам. Кожна марка розкриває фрагменти історії заснування Нобелем відомої премії. Окремий розділ присвячений лауреатам-українцям – Іллі Мєчнікову, Зельману Ваксману, Жоржу Шарпаку, Роалду Хоффману,  уродженцю Бучача Шмуелю Агнону.

Ю. Ковальков збирає й хронологію марок України. А найціннішим є листування із уродженцем Золочева, Нобелівським лауреатом з хімії  Роалдом Хоффманом, яке триває уже понад 20 років. Професор пише на спеціальному папері із зображенням емблеми Корнельського університету, де він викладає, а  в кінці ставить автограф, що неабияк цінується.

«А все розпочалося з того, що Р. Хоффман на мого листа відповів особисто. Листування зав’язалось якось легко й невимушено. Спілкуємось й донині», – розповідає ювіляр. До речі, після повномасштабного російського вторгнення саме Р. Хоффман  був ініціатором прийняття звернення від Нобелівських лауреатів про підтримку України та засудження московської агресії.

Ім’я вже є на скрижалях історії, ще б здоров’я

Юрій Ковальков – автор понад 300 публікацій у колективних збірниках і періодиці. Співорганізатор видання і співавтор передмови бібліографічного покажчика «Бучач. Обітована земля його серця: Нобелівський лауреат з літератури 1996 р. Агнон Шмуель Йосеф» (2022). Він – автор і співавтор статей, член редколегії з видань регіональних енциклопедій чотиритомного «Тернопільського Енциклопедичного Словника» (2003–2010) та тритомника «Тернопільщина: Історія міст і сіл» (2011–2014), редакційної ради з видання книги «Тарас Шевченко у пам’яті поколінь» (2014), а також статей у збірниках, присвячених Нобелівським читанням, НТШ, у всеукраїнських та обласних газетах і журналах, зокрема – в нашій «Свободі».

Його праці та ім’я вже є на скрижалях історії. Нам лише залишається побажати йому здоров’я, здоров’я та ще раз здоров’я! Це наразі те, чого він нині найбільше потребує, бо нам, друзям, так би хотілося частіше зустрічати його усміхненим, пройтися парком чи центром Тернополя, випити кави і щиро погомоніти…

Нобелівських вершин вам, Юріє Федоровичу!