Знай і пам’ятай наших: «Я – син землі. Вітчизни вірний син!»

У 2025-у вповниться 100-річчя від дня народження та 20 літ від дня смерті талановитого поета, перекладача, прозаїка, публіциста, драматурга, громадського діяча Петра Тимочка (1925-2005).

«Я – українець, русич і русин, що завжди йшов крізь смерть до воскресіння»

1 серпня, 100 років тому, в с. Івачів Долішній Тернопільського району в сім’ї селянина Семена народився Петро Тимочко. Майбутній пиcьменник освіту здобував у рідному селі та сусідній Плотичі. Від 1938 р. – у Тернопільській гімназії «Рідна школа», з 1939 по 1941 – Тернопільській середній школі № 1, а 1941 по 1943 закінчував сьомий клас гімназії у Тернополі.

Жорна його долі закрутилися у воєнному вихорі – він із надсеретянсько-надзбручансько-наддністрянськими земляками пішов у лави дивізії «Галичана», до якої запрошували юнаків українські провідники, бо гіркоту «золотого вересня» 1939 р. від зайд відчула на той час вже не одна галицька сім’я. Зазнали галичани в 1940-их і німецьких порядків – сотні юнаків і дівчат було вивезено на примусові роботи. Багатьох наших краян чекала доля скитальців… Дивізійник П. Тимочко – учасник бою з совєтами під Бродами, де потрапив у полон і був репресований совєтами. Від серпня 1944 по березень 1947 П. Тимочко в’язень перевірочно-фільтраційних таборів ГУТАБу на землях Підмосковного вугільного басейну. Після допитів його відправили на спецзаслання у Забайкалля, де він перебував до 1956 року. За плечима вже був життєвий університет, а іспит на атестат зрілості склав екстерном у Читинській області. Від 1954 р. почав навчання у Всесоюзному заочному політехнічному інституті, диплом гірничого інженера отримав у 1961 р. в Москві. Повернувшись до Тернополя, працював майстром, інженером у кар’єрах і на будовах області.

Громадський діяч П. Тимочко у 1992–1997 рр. промовця й активний учасник вшанувань ювілеїв письменників І.Франка, Б.Лепкого, У.Самчука, С.Будного, Р. Гром’яка, Б. Демківа, Г. Петрука-Попика, Степана Алича-Мокрія, художників – Василя Пазука, Миколи Кристопчука, актора В. Ячмінського, відомих громадських й культурно-освітніх діячів – М. Грушевського та О. Барвінського, на репрезентації річника «Тернопілля-95», де промовив слова: «…Я дуже радію, що Тернопілля стає центром книгодрукування. Я низько кланяюсь людям, котрі працювали над виданням книги».

Громадський діяч, письменник П.Тимочко виступав на конкурсах співаків на здобуття премії ім. С.Крушельницької в Тернополі, на презентації виступу молодих співачок Надії Татарчук, Ірини Музики та Наталі Борисюк у Тернопільському драмтеатрі. Виступав і на презентації книги Мирослава Кальби (США) «Нахтігаль. Український батальйон 1941 р.», П. Сороки «Нарис життя і творчості Василя Дідюка», а також поетичної збірки М. Ониськіва «Прийдень» (1996). Мав також промову під час відкриття дошки Б.Лепкому у Тернополі (вул. Гайова), де він від 1929 по 1939-ий бував у своєї сестри Олени Лепкої-Ремези.

У вересні-жовтні 1996 р. керівник ТОО НСПУ П. Тимочко із Р. Гром’яком, Г. Петруком-Попиком, Я. Сачком, В. Махном, Г. Костів-Гускою, Є. Зозуляком і В. Барною був учасником ІІ з’їзду письменників України.

Петро Тимочко нагороджений орденом «За заслуги» 3-го ступеня. Його твори відзначені літературними преміями імені У. Самчука, М. Рильського, Братів Богдана і Левка Лепких (1993) тощо.

Помер талановитий письменник 26 лютого 2005 р. в Тернополі, похований у рідному селі.

«Від роду я – дитя Європи… вона – мої ритмічні стопи…»

Петро Тимочко перші свої поетичні твори опублікував у журналі «Дорога» (1942, Львів). Як знавець польської, німецької, чеської, швейцарської мов, перекладав твори іноземних віршотворців. Перші переклади тернополянина польських і німецьких поетів побачили світ у 1970-х рр. у журналах «Всесвіт» і «Жовтень» («Дзвін»), періодиці та збірниках. Перекладав з польської поетів Я.Кохановського, Г.Бой-Желенського, Л. Стаффа, Ц. Норвіда, К. Галчинського, з німецької – Г.Сакса, Й.-В. Гете, швейцарської – Г. Гессе, Р. Вальзера, А. Цоллінгера, К. Марті та В.Гросса.

У 1980 р. видав у видавництві «Дніпро» книгу перекладів творів польського поета епохи Відродження «Ян Кохановський. Поезії». У своїй статті «Праця над чужоземним словом» (1995) написав, що за більшовицького режиму «талановиті письменники не могли до кінця відверто виражатися в оригінальних творах, тому й займалися художнім перекладом, збагачуючи тим самим українську літературу та піднімаючи її до світового рівня». Так і письменник П.Тимочко не міг до дня незалежності України «задовольнити потребу в творчій праці». Писав, як кажуть, «у шухляду». Вистояні твори поета-перекладача, як вино винороба, стали з часом цілющим нектаром для читачів… У сонеті «Моя правда і поезія», надрукованому в 1996-му, поет сказав уже відкрито:

І хай комусь я не поет, не лірик,

та гордий тим, що жоден панегірик

із уст моїх не пролунав катам…

Поет багато читав, вчився мистецтва літературного перекладу в Г.Кочура та М.Лукаша тощо. Журнал «Тернопіль» уперше познайомив українського читача зі «Сімома жінками, що нарікають на чоловіків» та «Сімома чоловіками, що нарікають на жінок» німецького мейстерзингера, шевця Ганса Сакса в перекладі П.Тимочка. У 1997 наш земляк надрукував книгу перекладів творів цього німецького майстра пера – «Ганс Сакс. Вибрані твори». Вірші його дуже актуальні й сьогодні. Це видно із заголовків: «Неоднакові Євині діти», «Край дармоїдів», «Дворянин блазень і правда»…У це видання також увійшло кілька перекладів і драматичних творів – «Бесіда Олександра Великого з філософом Діогеном», «Вирізування дурнів».

Цього ж року світ побачив і солідний том (480 сторінок) перекладів віршів іншого німецького поета Йоганна-Вольфганга Гете «Незгасима любов. Вибрані поезії», яка, за словами перекладача, стала найповнішим зібранням Й.-В. Гете українською мовою. Відомий поет, публіцист, видавець Тернопілля Михайло Ониськів у статті «Перекладацький ужинок Петра Тимочка – окраса поетичного року» (регіональний річник «Тернопілля-97») дав свою оцінку цій книзі: «Зукраїнізовані з німецької Тимочкові фоліанти, праця над якими тривала понад чверть століття, – то справжня окраса поетичного року».

Доньки письменника П.Тимочка Ольга, Тетяна та Наталка сьогодні працюють над архівом батька, щоби світ побачили ще багато його перекладених творів із польської, німецької, есперанто.

Поет-перекладач П. Тимочко у літературній царині характеризується як майстер перекладу з іноземних мов. У своїй статті «Праця над чужомовним словом» (річник «Тернпілля-95») він як історик, майстер і теоретик перекладу розкрив свої досягнення за 25-річчя праці та передав набутий досвід іншим, зауваживши, що праця перекладача «вельми цінна і потрібна культурі всіх народів, бо на відміну від політично-тріскотливого інтернаціоналізму, зближує їх по-справжньому».

Кожен, хто хоче випробувати свої творчі сили у перекладі творів зарубіжних письменників, може повчитися у П. Тимочка, який дбав про майбутній розквіт рідної літератури в усіх її родах і жанрах. А я тільки зазначу, що українська література має небагато перекладачів і драматургів…

«Я піднімався від земного долу дорогою терпіння та борні»

У 1991 р. П. Тимочка прийняли до НСПУ, тоді ж в Тернополі побачила світ його книга поезій «На канадській землі», присвячена 100-річчю еміграції галичан в Країну Кленового Листка.

Від 1992 по 1998 письменник Тимочко очолював Тернопільську організацію Спілки письменників України. У своїх книгах: «Рідний клин» (1994), «Із болем у душі» (1995), «В стрімкім поході часу та подій» (1996), «Премудрість Божу в собі шукаю» (1996), «Із вічності у вічність» (2001), «На зламі тисячоліть» (2023)…поет через свою душу, пережите по-філософськи осмислює свою та нашої країни долю.

Та забути минулого поет-трибун не міг, тому писав у своєму вірші:

Народе мій, прокинься, схаменись!

Згадай дорогу, пройдену віками,

Збагни всю кривду, що тобі колись

Сподіяна лукавими братами…

У творчості П.Тимочка є ряд посвят відомим українцям та представникам інших народів, які проживали в Україні та в його рідному краю – Іванні Блажкевич, Василеві Стусу, лауреатові Нобельської премії, виходцеві з м.Бучача Шмуелю Йосефу Агнону тощо.

Довідавшись про смерть на Уралі «великого українця ХХ століття- поета Василя Стуса», наш краянин написав сонет, в якому є такі рядки:

Але вогонь,що в серці палахтів,

не згас, він світить людям у пустелі

і Прометей, прикований до скелі,

сміється знов із Зевсових громів,

бо знає: жар поетового серця

вже попелить тупого громовержця.

До його літературної спадщини також увійшла драматично-поетична трилогія – «Трагедія зради, або Українська трагедія» (1993), «Пекельний суд» і «День Перемоги» (обидві – 1994), автобіографічна повість «Роздуми над пережитим» (2001), збірка фейлетонів та есе «Мовчати було негоже» (2003).  Серед публіцистики досі цінні твори для шанувальників українського літературознавства, викладачів вишів і середніх навчальних закладів – «Роздуми біля пам’ятника Василеві Стусу в Тернополі», «Георгій Петрук-Попик», надруковані у регіональному річнику «Тернопілля-95-97», «Бракує одного – єдності» (1997, часопис «Свобода»), «Інтелект мови» (1997, «Літературна Україна») та інші.

У річникові «Тернопілля-96» поет Тимочко опублікував десять сонетів із книги «Подих волі», що потребують окремого слова. А «Тернопілля-95» надрукувало дві поеми нашого краянина – «Титанові муки» (1991) і «Мати» (1987). Обидва поетичні твори актуальні сьогодні в час російсько-української війни.

Над могилою рідних синів, які були у різних арміях, їх ненька-українка на прощання заспівала їм колискову:

«Ой люлі-люлі, синочки красні,

згасли на світі дві зірки ясні

і перестали в небі сіяти,

аби тужила, плакала мати»

(«Мати»).

Духовна лірика П.Тимочка увійшла також до збірника творів західноукраїнських поетів різних століть «Богославень…» (1994).

У своїх творах П.Тимочко нагадує, що ми самі повинні виконати слова свого Кобзаря-Пророка «Борітеся – поборите…», що має настати історичний перелом – має бути зламаний хребет змієві, щоби він більше не ліз на наші Богом дані землі. Поет Тимочко пише у своєму поетичному творі:

Тож єднаймось врешті браття,

В змазі з ворогами,

Покажімо їм де місце

Кузькіної мами.

Як бачимо, творча спадщина П.Тимочка охопила як усі три літературні роди – лірика, епос, драма, так і жанрове різноманітття (вірші, сонети, поеми, посвяти, переклади, повість, фейлетони, есе, трагедії, статті, промови тощо), а також тематичний розмай.

У роки Незалежності творчість письменника П.Тимочка привернула увагу багатьох літературних критиків, літературознавців. Свою думку про його твори сказали В.Радовський, В.Хома, В.Ханас й інші. Доктор філології, професор, член НСПУ Роман Гром’як відзначив: «Петро Тимочко – прихильник традиційної поезії і майстер прозорого слова. Не шукайте в його віршах круговерті асоціацій чи емоційного шаленства: у них – думка, розум, тиха медитація, зрідка гнівна інвектива. Все це найчастіше природно вкладається у форму суворого сонета. Поет своє кредо проголошує як наше спільне «вірую» і ставить завдання: долати грань до вічної будови повинен я, але й повинен ти».

«Труд за двох лишити – ось моя заповідь трудящої людини»…

…написав у вірші «Земле подільська, пшеничний мій краю» обдарований П. Тимочко. І він дотримав свого слова у земному житті. Тернопільці шанують пам’ять про свого краянина. У Тернополі, на вул. Над ставом, 8, відкрито й освячено меморіальну дошку з написом: «У цьому будинку з 1989 по 2005 рр. жив і творив український письменник Петро тимочко (1925-2005)». У рідному селі Івачові Долішньому вшановують його пам’ять у річниці його народження та смерті. Постійно організовуються книжкові виставки у Тернополі в Бібліотеці-музею «Літературне Тернопілля», а також у рідному селі під назвою «Наш земляк – Петро Тимочко». Священники проводять панахиди за упокій душі українця Петра у дні пам’яті. Шанують пам’ять про свого побратима по перу і члени ТОО НСПУ, часописи краю публікують матеріали про його життя та творчість…

Побратим по перу, кандидат філологічних наук П.Сорока видав монографію «Два життя Петра Тимочка» (1999).

У 1995 р. письменник П. Тимочко залишим нам такі свої слова:

Допоки моці ще маєш трохи,

йди клин орати рідний, не стій, –

на нім виполюй чортополохи

і зерно склисте, добірне сій!

Ми пишаємося, що наш краянин, письменник П. Тимочко також був людиною з прометеївським характером, котрий ніколи не відмовлявся від українства, котрий карався, мучився, але не каявся. Він залишив нам свій український дух у своїх творах, посіявши «зерно склисте, добірне», зерно