Заради піару бойовики розстріляли автобус із добровольцями

 
12 серпня 2014 року автобус із 13 бійцями ДУК «Правий сектор» виїхав у напрямку Донецька. Мали провести обмін 4-х полонених російських окупантів на тіло вбитого добровольця, проте потрапили у засідку. Кремлівські найманці вбили і трьох полонених росіян, які перебували в автомобілі з українськими воїнами. Тоді загинули 10 українських хлопців, ще три – два брати Мартинови і командир Мерлен «Татарин» Місіратов – потрапили в полон. Пізніше вони дивом врятувалися.
«Ми потрапили в засідку. Розпочався бій. Мене важко поранило. Я вколов собі величезну дозу знеболювального і так ще півтори години воював, – згадує командир. – З групи залишилось три чоловіка. Коли зрозуміли, що це – кінець, витягнули гранати і вирішили підірватися, адже знали, що з нами буде там. Останнє, що пам’ятаю: вибух, рука побратима з гранатою і навислий над нами танк», – згадує.
Правда про цей підлий розстріл так і залишається таємницею. Називають різні версії, зокрема, що їх здали «свої». Проте прямих доказів немає.
«Це була засідка. Знаючи про показовий розстріл, на них уже чекали журналісти», – розповіла Олена Василівна, мама загиблого Меружа Мірошниченка.
«Тут відбулась зрада, і комусь не вигідно це розслідувати. Ні військова прокуратура, ні СБУ цим злочином не цікавилися», – таку заяву зробив правозахисник Олексій Гармаш.
Батько Олександра Малолітнього про смерть сина дізнався лише через тиждень. Він досі не може зрозуміти, як могло так статися.
Олег, брат Олександра Мартиніва, котрий загинув під час цього розстрілу, з Божою допомогою вижив, та про цей інцидент не хоче розповідати. «Нас просто розстріляли, як у тирі. Більше нічого додати», – каже він.
Минуло 4 роки з дня тієї трагедії. Згадаймо імена тих, хто загинув тоді від підлої московської руки.
Величко Володимир, позивний «Хохол». Народився 1971 р. у Хмельницькому. Воював в Афганістані. Там був важко поранений. Повернувся з контузією, ушкодженим хребтом і шрамом від кулі біля серця. Активний учасник Революції Гідності. Коли розпочалася війна, він в рядах ДУК «ПС», брав участь в усіх жорстоких боях.
Неодноразово під снайперським обстрілом рятував поранених бійців.
Востаннє приїхав до дому 6 серпня, охрестив сина і повернувся на передову. А вже 12 загинув. У нього залишилось 4 дітей.
Волощук Михайло Володимирович. Народився 1980 р. в Запорізькій області. Був членом «Самооборони Запоріжжя» з початку її заснування. Воював у рядах ДУК. Тіло Михайла так і не знайшли. Його вважають зниклим безвісти.
Малолітній Олександр Іванович, позивний «Мальок». Народився 1979 р. в м. Дніпро. Похований на кладовищі в рідному місті.
Мартинов Олександр Олександрович, позивний «Мартин». Народився 1987 р. в м. Дніпро. На війні перебував з двома братами. З ними – й злощасному автобусі. Брати Олег і Андрій потрапили в полон. Похований в рідному місті.
Мірошніченко Меруж Володимирович, позивний «Скіф». Народився 1984 р. у Запорізькій області. Підприємець, тренер з панкратіону. Незважаючи на те, що дружина була вагітною, а перша дитина мала тільки три роки, пішов на війну. Похований у селищі Якимівка Запорізької області.
Пальгуєв Олександр Сергійович, позивний «Ведмідь». Народився 1992 р. в Запорізькій області. Любив спорт. Закінчив університет. Пішов добровольцем на фронт у складі ДУК «ПС». Після розстрілу тіло Олександра не могли впізнати. Тільки через 10 днів вдалося його ідентифікувати. Похований в селі Дівнинське Запорізької області.
Петрушов Олександр Валентинович, позивний «Камиш». Народився 1967 в м. Дніпро. Воював в Афганістані. Працював електриком, згодом – приватний підприємець. З квітня 2014 – в ДУК «ПС». Учасник боїв за Карлівку, Авдіївку. Похований у рідному місті. Залишились дружина і син.
Смолінський Леонід Денисович, позивний «Капітан». Народився 1964 р. в Хмельницькому. Служив в Афганістані. Капітан у відставці. Після початку російсько-української війни вступив у ряди ДУК «ПС». Перебував за кермом автомобіля, який віз полонених росіян в супроводі бійців ДУК. Похований у рідному місті. Сиротами залишились дві донечки.
Суховий Сергій Іванович, позивний «Камиш». Народився 1972 р. в Запорізькій області. Навчався на електрогазозварника. Востаннє розмовляв телефоном з сестрою і мамою 6 серпня. Вони вітали його з днем народження. Родина чекала його на свято до дому, проте він сказав матері: «Мамочко, зрозумій, я зараз не можу покинути хлопців».
Зозуля Анатолій Михайлович. Народився 1969 р. в Черкаській області. Професійний спортсмен. Похований на Київщині.