Єврейство і Тернопіль, пам'ять та пам’ятники

В умовах карантину та посилення боротьби з коронавірусом, можливо не доречно піднімати питання, що не мають відношення до проблем, що настигли наше стражденне суспільство. А може  навпаки? В таких неординарних  обставинах власне варто поговорити та пороздумувати на одинці про мораль, духовність та про таку цікаву, неординарну проблематику як пам’ять і …пам’ятники.  Це питання в перед великодні дні особливо актуальне в Галичині, коли всі жителі традиційно приводять до порядку присадибні ділянки, вулиці, дороги і…кладовища. Їх в Україні дуже багато. Є німецькі, австрійські, польські, чехословацькі та особливо багато єврейських.
Моя покійна мати мала своєрідне відношення до євреїв. Завжди їм співчувала, переховувала їх під час Другої світової війни у льосі, від німців  (земельному схроні для бараболь) і любила про це розповідати.  Завжди казала, що безпомилково може впізнати у людині єврея чи єврейку.  У неї була дуже добра подруга – сусідка, яка в очах матері була мудрою українкою, а потім  як виявилося вихрещеною єврейкою. Не знаю, можливо, що сама сусідка про це не знала, але у селі про це знали багато. Село – велика сім’я і всі про все у ньому знали. Налагоджено працювало, так зване радіо «ОБС» (одна бабка сказала). Тут всі знали, хто може щось вкраси, а де живе жіночка легкої поведінки. Де живе добрий майстер, а де халтуршик, хто пліткарка, а хто правдолюб. Були авторитетні люди яких обходили людські обмови та  чутки. Серед них виділялась каста пасічників (серед яких були мої предки – дідусі по материнській і батькові лінії),  яких обирали війтами і старостами села.
Мені часом здавалоя, що мама надто багато уваги вділяє власне єврейському питанню. Потім, коли вже подорослішав, зрозумів що такі переконання у матері були не випадковими. У минулих століттях до приходу радянської влади, в селах євреїв було не багато. Вони  виконували, як нині кажуть, інфраструктурні функції, торгівельно-побутове обслуговування. На їх утриманні були корчми, здійснювали заготівлі, перепродаж тощо. У містах, в районних центрах та області їх серед населення було більшість. Ми, місцеві жителі,  жили і переживали з ними всі біди разом. Тому і пам’ять про них залишилася як про своїх. Не випадково у місцях масового знищення їх німцями, наші люди не лише переховували їх, а і після війни побудували їм пам’ятники. Такі пам’ятнтики побудовано у Тернополі, на масиві Дружба, у Камянках Підволочиського району та багато ін. Вважаю, що така ініціатива є високоморальною і характеризує наш народ як високогуманну націю.
Старожили  Тернопілля можуть підтвердити.   Колись (до війни) у нашому місті жили багато євреїв (більшість), тому в місті і околицях  були єврейські кладовища. Кладовища збереглися практично у кожному райцентрі. Некрополі вже довгі роки не обслуговуються, запущені, позаростали бур’янами та верболозом. Впевнений що в умовах війни та пандемії таке запустіння може бути виправдано, але не для українців. До Великодня ці питання завжди вирішуються при всіх обставинах, при максимальній зайнятості, при … пандемії. А як же по іншому: Свята справа!
Свого чусу, працюючи заступником голови облдержадміністрації потім головою Тернопільскої обласної ради профспілок, вирішив підняти питання благоустрою захоронення євреїв біля облпрофрадівських гаражів (проти  міського кладовища на вул. Микулинецькій). Попросив тодішнього головного обласного архітектора Олега Заліщука  у проведенні попередніх розрахунків, креслень і т.д. Міський голова Левків Б.Є. сказав, що підтримує ініціативу. Більше того, міська рада вже побудувала пристойну огорожу за рахунок міського бюджету. Після конструктивних перемовин тоді, стояли на порозі заключення угоди з головою Тернопільської єврейської общини. Потім я пішов на іншу роботу, відбулася зміна влади у місті  і … справа затихла…
Нині, кожен раз проїжджаючи у громадському транспорті на «Ватру», та житловий масив Березовиця, по вулиці Микулинецькій з тугою дивлюся у бік єврейського кладовища на похилені, зарослі високими бур’янами надмогильні плити. Між тим, у проекті було передбачено облаштування зони некрополя, своєрідної стіну плачу, на взірець Єрусалимської, великої клумби у вигляді зірки Давида та ін.
Не що давно («благо», – карантин і є трохи вільного часу), переглядаючи свої архіви, виявивши частину цих проектних документів… Кажуть, у нашому світі не має нічого випадкового.
Виникла думка, може сьогодні обласна  рада як найвищий самоврядний орган краю вивчить дане питання та оголосить конкурси по кожному району і в обласному центрі на кращий  благоустрій єврейських та інших захоронень. Можливо варто зв’язатись з еврейським консульством в Україні про фінансову підтримку будівництва цього комплексу і т.д. Думаю, що таку ініціативу могли б підтримати громадське об’єднання євреїв Тернопілля. Такі дії  могли б послужити прикладом для всієї України і навіть світу…
 
Член НСПУ, зав. кафедри управління інноваційною
діяльністю та сферою послуг Тернопільського національного
технічного університету імені Івана Пулюя, д.е.н., професор,
заслужений діяч науки і техніки України.
Богдан Андрушків