Вибач, Георгію… До річниці зникнення Георгія Гонгадзе

Мабуть, його нескорений дух горянина органічно не сприймав неправди. Вона душила його так само, як нестача свіжого повітря. Нехай вибачить, що ми не такі. Принаймні більшість з нас.

Вибачте й ви, шановні читачі.

За те, що не завжди можемо назвати мерзотника мерзотником – у нашій країні в мерзотника є достатньо законних і незаконних засобів захистити свою «честь».

За те, що часто доводиться вдаватися до натяків і езопової мови, ховатися за псевдонімами або ж сором’язливо мовчати, коли хочеться кричати – у нас, як у всіх живих істот, теж є інстинкт самозбереження.

За те, що у своїй роботі нерідко змушені думати, як відреагує влада. А у неї, рідненької, ( будьмо реалістами) все ще може відшукатися  чимало засобів, щоб суттєво обмежити нашу так звану незалежність.

Вибачте за тих наших колег, які чинять проти власного сумління (якщо воно ще є), щоб удостоїтися сановної похвали на професійне свято. Ну, а як уже завітають місцеві можновладці в редакцію, скажуть декілька хвалебних слів та ще й сфотографуються разом з усіма – то щастю немає меж!

Вибачте і вважайте це своєрідним покаянням, без якого не може бути очищення.

А ще –даниною пам’яті того, хто був одним з найчесніших і найкращих.

Напевно, тому й загинув.