Великодній кошик на мапі Тернопілля

Посвятили ми лозу (села Лози на Збаражчині, Лозівка на Підволочищині і Теребовлянщині, Лозова Тернопільського району, хутори Боськи поблизу с. Біла Чортківського і Дерилози біля с. Городниця на Гусятинщині) на Вербну неділю (села Вербів на Бережанщині і Підгаєччині, Вербовець на Лановеччині, Вербівці на Теребовлянщині), посвяченою лозою привітали родину звісткою про Великдень, побажали всім здоров’я і поклали на видному місці – хай береже оселю цілий рік.

Аби Великдень був справжнім святом для душі, а не для тіла, – ідемо за Божим благословенням (і за прощенням) до села Божиків, що на Бережанщині. А отримавши його, повертаємося до земних клопотів. Оскільки в селах лози багато, то яку не використали на посвячення, вибрали найкращу, аби сплести з неї кошик. Хто плести не вміє, мусить його купити, а для цього потрібні гроші. Гривень, які є на хуторі Гриваки поблизу с. Шпиколоси Кременецького району, може не вистачити, тому мусимо завітати на хутір Бакси у с. Крижі Кременецького району, а потім, щоб придбати кошик, – у с. Кошилівці, що на Заліщанщині.

Що ж, кошик є, тепер треба скласти для освячення всі традиційні продукти. У кошику мають бути сир (с. Сировари на Зборівщині) і масло (хутір Масольщина поблизу с. Старий Вишнівець на Збаражчині). Але, щоб мати сир і масло, спочатку потрібно купити молоко на хуторі Корованець поблизу с. Котюжини на Збаражчині, також корови можуть бути і на хуторі Худобина поблизу с. Біла Чортківського району.

Звичайно, у кошику має бути паска. Тож вирушаємо за борошном у села Млиниська, що на Теребовлянщині, Млинівці (Зборівщині та Кременеччині) і Млинки (Бучаччині). Отож, борошно придбали, просіяли на хуторі Мукосіївка поблизу с. Мала Білка на Лановеччині, але тепер потрібно обережно їхати, обминати хутір Мукоїди поблизу Малого Кунинця, що на Збаражчині, аби там провізію не з’їли.

А який же Великдень без яєць? На хутори Когутівка поблизу сіл Бурядківці, що на Борщівині, і Залав’є, що на Теребовлянщині, їхати не будемо, візьмемо яйця у с. Курники Тернопільського району. Якщо там не буде, бо вже розібрали, то завітаємо у с. Іванчани на Збаражчину, до якого у 1953 році приєднали с. Курники (Зарічне), або ж на хутір Курячий поблизу с. Тростянці, що на Монастирищині.

Отже, маємо вже сир, масло, паску і зварені яйця. Тепер їх потрібно розписати. А де? Прямуємо в с. Писарівка, що на Бережанщині.

Ще потрібен хрін, щоб не чіплялися всякі хвороби. Здається, росте він у кожному населеному пункті, але назва зустрічається лише одна – колись у східній частині с. Зарубинці, що на Збаражчині, був хутір Хрони.

Також важливо не забути покласти до кошика кільце ковбаски і шиночки. Для цього їдемо у села Свинюхи (нині Очеретне) Кременецького району, Поросячка (приєднане до с. Нагоряни), що на Заліщанщині. Ще можна докупити сала і зробити це в с. Салівка (нині приєднане до с. Ягільниця Чортківського району), або на однойменному хуторі Салівка поблизу с. Прошова Тернопільського району. Але ж м’ясця ніхто сирим їсти не буде. Тому зробити з нього смачну ковбаску чи закоптити можна у славному місті Копичинці. А щоб м’ясні страви добре смакували, не забудьмо про сіль, яку ми придбали у с. Солоне, що на Заліщанщині. Ну і, наостанку кладемо у кошик свічку, яку придбали на восковій фабриці у Кабарівцях, що на Зборівщині, чи на заводі в Почаєві, які функціонували у 19 столітті.

Отже, кошик зібрали, накриваємо його вишитим рушником і… до Великодня готові.

Вранці у Дзвенигороді, що на Борщівщині, і Звенигородці, що на Бучаччині, весело задзвонять дзвони і сповістять: «Христос Воскрес!».

P.S.

Та ні, дещо таки забули. Бо які ж свята без спиртного, тож заїдемо до хуторів Ґуральня, які були поблизу багатьох сіл нашого краю, або на хутори Біла Корчма, Чорна Корчма, Зелена Корчма, Червона Корчма. Але ж кажуть, самогон там гнали добрий, що відразу наступало Гуляйполе – з цих 5-х хуторів утворилося село Гори-Стрийовецькі на Збражчині. Можна придбати й «чемерґес» на хуторі Чемерівка. Хочете випити чогось вишуканішого? Їдемо по «зубрівку» у с. Зубрець, що на Бучаччині. Буває, що горілки замало, тоді її можна конфіскувати (бо з тих уже досить) на хуторі Синяки поблизу с. Крижі Кременецького району. А вже про те, що було з нами наступного дня у селі Хмелиська Підволочиського району, оповідати не будемо, самі знаєте…

В. К.