Валерій БАЧИНСЬКИЙ: «Інтереси кожного земляка мають служити загальній справі»

Його життєва стезя водночас непроста і цікава: начальник Тернопільського обласного управління культури, директор департаменту мистецтв і регіональної політики Міністерства культури, керівник департаменту Міністерства охорони здоров’я, директор-розпорядник Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка… А ось незабаром мине півроку, як він очолює земляцтво «Тернопілля» у столиці.
– Як воно, Валерію Йосиповичу, в ролі першої особи серед нинішніх киян – вихідців із Тернопільщини?
– З Києвом мене пов’язує не один десяток літ і завжди контактував із нашими земляками. Правда, такі зустрічі часто були випадковими, та після них відчував, ніби вдихнув живого повітря із рідного краю. Я завжди горнувся до земляків, і це цілком природне явище. І те, що мене обрали головою у нашому земляцтві, теж є логічним, хоча тут не може бути й мови про якусь «першість». Хтось мусить взяти на себе певні організаційні обов’язки.
– А взагалі, є якась статистика, скільки тернополян нині живе у Києві?
– За різними підрахунками, у столиці мешкає понад 20 тис. вихідців із Тернопільщини.
– Солідна цифра. А в земляцтві скільки осіб?
– Офіційно зареєструвалася вже 501 особа. Але є десятки бажаючих, люди телефонують, кажуть, що обов’язково вступлять до нашої спільноти.
– А що спонукає земляків об’єднуватися?
– Бажання допомагати один одному. Це – головне. Тобто, йдеться про об’єднання вихідців із Тернопільщини у захисті їх інтересів. А діапазон цих інтересів – широкий. Це – і національно-культурні, економічні, соціальні проблеми. Словом, ми хочемо, аби інтереси кожного земляка, їхні інтелектуальні можливості служили загальній справі як тут, у Києві, так і на Тернопільщині. Прагнемо, аби земляцтво сприяло зміцненню контактів між вихідцями з Тернопільщини, які проживають за межами краю і навіть України.
– Отже, земляцтво – то такий повноважний представник, який відстоює інтереси тернополян у столиці і допомагає їм виявити себе на малій батьківщині?
– Правильно. Ми розуміємо, що б там не говорили, у столицю переважно потрапляють люди успішні, які чогось у цьому житті досягли і продовжують працювати над собою й далі. Нам пощастило, що ми нині живемо і працюємо в Києві. А за це, по суті, маємо віддячувати рідній землі, яка нас виростила і створила умови для подальшого професійного, інтелектуального розвитку.
– Я так розумію, що «віддяки рідній землі», серед іншого, сконцентровуються і в конкретній допомозі тернополянам, які живуть і працюють у столиці?
– Це справді так. Але це стосується не тільки тих, хто тут постійно мешкає. Ми прекрасно розуміємо, що, наприклад, тим, хто приїздить на складну операцію чи тривале лікування у Київ, не легко. Тим більше, коли поруч немає родичів. І щоб такі люди не залишалися наодинці з клопотами, вони мають знати, що тут є земляки, які бодай частково візьмуть на себе їхні проблеми. Це стосується і молоді, абітурієнтів, адже важливо, щоб випускники теж знали, що у Києві є люди, які можуть дати їм щиру пораду, зустрітися з ними та їхніми батьками, порекомендувати, як визначитися з важливим рішенням.
– Тобто, йдеться про те, аби допомогти землякам адаптуватися у столичному середовищі?
– Я вам відверто скажу, людині, яка сюди потрапляє вперше і хоче знайти своє місце у цьому багатомільйонному мегаполісі, не так уже й легко це зробити. І людям потрібно це враховувати, працювати над собою більше, ніж тим, хто вже освоївся у Києві.
– А ви все оце свого часу відчули на собі?
– Саме так. Скажу більше, у мене дихання перекривало у перші місяці, коли я приїхав до Києва на роботу. Хоча, здавалося б, був уже самодостатньою людиною. Але тут відчув такий прес, такий темп, що опускалися руки. Але  це був шанс показати, на що ти здатен, самоутвердитися у власних очах і в середовищі нових колег.
– Але, з іншого боку, це все – ніби своєрідний тест на волю, самоутвердження?
– Я теж так кажу. Адже ти маєш можливість відкрити у собі певний потенціал. І як приємно, коли згодом на тебе починають по-іншому дивитися, ніж на початку твого входження у колектив, як прислухаються до твоїх думок, схвалюють твої ідеї, рішення, дії, підтримують із тобою стосунки як із фахівцем, ерудованою людиною, що відчуває себе повноправним членом команди.
– Скільки ж часу діє тернопільське земляцтво?
– Цьогоріч минає 20 років з часу його заснування. Ми навіть запровадили відзнаку земляцтва «Тернопілля» з нагоди цієї дати, коли відомий український громадсько-політичний діяч, виходець із Тернопільщини, нині покійний Левко Горохівський заснував це земляцтво. Хочемо таку нагороду під номером 1 вручити його родині, котра нині мешкає у Вашингтоні. Узагалі, наші земляки-тернопільці за кордоном – це окремий пласт для роботи земляцтва. Це ж десятки тисяч людей! І багато серед них теж чекають якогось певного імпульсу з України.
– Як спланована робота земляцтва?
– Передусім, поставили перед собою завдання упорядкувати списки, видати довідник. Напрацьовуємо роботу секцій за інтересами – економіки, бізнесу, юриспруденції, соціальних питань, медицини, культури, освіти, сфери молоді, людей пенсійного віку. Окрім цього, «розбили» область на певні сектори – 3-4 райони і визначили тих членів ради земляцтва, які матимуть «під опікою» той чи інший регіон нашого краю. Це дасть змогу цілеспрямованіше допомагати землякам, тісніше з ними контактувати.
– Я в цьому переконався, стежачи за спілкуванням на сторінці земляцтва у Facebook.
– Окрім цього, ось-ось запрацює оновлений веб-сайт, який наповнюватиметься новинами з Тернопільщини, коментарями, відповідями на звернення, порадами фахівців, експертів. Створюємо інформаційну групу, яка, серед іншого, відповідатиме за організацію низки культурних, просвітницьких, спортивних заходів за участю земляцтва.
– Бачу, що земляцтво багатофункціональне…
– Так, поле нашої діяльності широке – від зустрічей із творчими особистостями, діячами культури, мистецтва, непересічними особистостями, до волонтерської роботи, допомоги бійцям на сході України, медичної, фінансової, консультативної допомоги тим, хто цього потребує. От, зокрема, взялися підтримати ілюстрований фотоальбом «Замки Тернопілля» зі світлинами та графічними малюнками фортифікаційних споруд нашого краю. Вже готовий макет цього проекту, який вийде українською, англійською та польською мовами. Це теж наш внесок у промоцію Тернопільського краю.
Створили раду земляцтва, куди увійшло 17 осіб. Відчуваю допомогу кожного, особливо свого першого заступника, який відповідає за соціально-економічні питання та зв’язки з громадськими організаціями – Михайла Апостола, керівника оргсектору та відповідального за питання науки і освіти Ярослава Жовнірчика. Зрештою, вже переконався, що кожен із членів ради докладає максимум зусиль, аби земляцтво діяло ефективно.
– А де збирається земляцтво?
–  Завершуємо облаштування офісу на вул. Володимирській. У неділю зустрічаємося на ранкових молитвах із духівництвом, збираємось і в церкві Святого Василія на Львівській площі. Маємо свого духівника, отця Віталія, наш земляк править у Михайлівському соборі. Ми не ділимося за конфесіями, тут проблем немає.
Робимо ставку і на молодь, адже у Києві чимало наших молодих земляків, які теж потребують підтримки, то хочемо разом реалізувати їхні проекти як тут, так і на Тернопільщині. Ось у межах реалізації програми «Київ – для киян» започаткували на базі закладів медицини одноразове щорічне безкоштовне обстеження членів земляцтва. Також намітили запровадити відпочинок дітей членів земляцтва в тернопільських родинах за кордоном за програмою «Українці — разом». Цього року обов’язково здійснимо кілька поїздок до святих місць на Тернопільщині, передусім, це стосується Зарваниці та Почаєва.
Наостанку скажу, що в нашій оновленій громадській організації – сотні прізвищ. Зрозуміло, у кожного своя доля, свій життєвий шлях, ми різні за віком, фахом, зрештою, можливо, і політичними уподобаннями. Але усіх нас єднає головне – те, що ми вихідці з Тернопільщини, любимо свій рідний край, свою маленьку батьківщину. І це почуття – у серці кожного з нас.
У земляцтві ми чекаємо на кожного, аби вислухати, щиро поспілкуватися, допомогти. Зрештою, все це і є, напевно, ті цінності, які ми не маємо права втрачати.
Олег СНІТОВСЬКИЙ
Тернопіль-Київ