…Уособлення патріотизму, доброти, шляхетності і мужності

 
Одні хлопці були на посту, несли бойове чергування, інші в цей час відпочивали. Мар’ян (позивний «Хитрий») теж мав вільний час з четвертої до восьмої ранку. Близько 04.30 над позиціями з’явився російський безпілотний апарат. Він завис якраз над тим місцем, де хлопці відпочивають. І в той момент розпочався шалений артобстріл.
«Вогонь був настільки потужним, що земля просто стогнала. Я крикнув «Кадету», щоб він розбудив «Хитрого», і ми почали стріляти по безпілотнику в надії, якщо не збити, то хоча б прогнати його. Не дивуйтеся, що навіть у таких ситуаціях побратимів потрібно будити. Після виснажливої праці, нічних чергувань чи важких боїв, ми відпочиваємо, не звертаючи уваги на постріли та вибухи. Інакше не наберешся сил ніколи.
Мар’ян прокинувся, відкрив вогонь по ворожому розвідувальному апарату. «Кадет» у цей час підготував димові шашки, щоб закрити видимість для безпілотника, якщо він полетить у нашому напрямку.
Через двадцять хвилин ворожий апарат почав віддалятися. Я крикнув Мар’яну, щоб він взяв медичний рюкзак і був готовий бігти до хлопців, які були в укріпленнях. Після обстрілу там могли бути поранені. Я побіг перший, Мар’ян – за мною. Почали перевіряти житлові підвали, забігли в дім, де жили побратими. Приміщення було повністю розбитим, туди прилетіло мінімум два-три 120- чи 152-міліметрових снаряди. На щастя, ніхто не постраждав. Залишалося перевірити ще один об’єкт. Тільки рушили, як я почув вогневий вихід з ворожого боку. Встиг лягти на землю, пролунав вибух. Піднявся, все в диму, але часу на роздуми не було – побіг у третє сховище.
Оглянувши приміщення, почав гукати «Хитрого». Його ніде не було, хлопці повиходили на вулицю, теж приєдналися до пошуків. Знайшли побратима в траві, почали надавати медичну допомогу, але вже було пізно… Фугасний снаряд 152-го калібру розірвався біля нього», – розповідає про останні хвилини життя Мар’яна Корчака його друг і побратим «Ганс».
Хлопець народився 6 вересня 1995 року в селищі міського типу Шкло, що на Львівщині. Навчався у Львові, де здобув кваліфікацію техніка-механіка. Пішов на фронт добровольцем у 2016 році. Воював у складі Першої окремої штурмової роти Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Загинув 25 травня 2018 року.
«Знаєш, що найцікавіше, – пригадує «Кадет», – увечері перед смертю Мар’яна ми з ним ганяли цей безпілотник.  Але він втік. «Хитрий» тоді сказав, що нічого страшного. У нас ще буде можливість збити його. Уже все, немає більше в нього такої можливості. Мар’ян біг, щоб рятувати побратимів, а знайшов свою смерть…
Ми разом воювали з 2016 року. Він мені відразу сподобався: добрий, відповідальний. Ми подружилися. Особливо «Хитрий» відзначився у Пісках. Ми там провели величезний обсяг роботи. Коли будували бліндажі, то він був у перших рядах. Працював, як трактор. Мар’ян був хоробрий, під час бою він не ховався в окопах. Одного разу росіяни почали стріляти трасуючими кулями, трава близько наших позицій загорілася. Ми з Мар’яном побігли туди. В той момент, коли він гасив полум’я, росіяни обстріляли нас із гранатомета. Один заряд пролетів у кількох метрах від нього».
Найважче у цій ситуації матері Мар’яна. Він завжди намагався оберігати її від війни. Не говорив, де він знаходиться і що робить? Казав, що тренує молодих хлопців у тилу, а сам перебував у найгарячіших точках Донбасу.
«Я востаннє бачила його 3 лютого цього року. Він сказав мені, що більше не поїде, – пригадує жінка. – Наступного ж дня, коли мене не було вдома, син зібрав речі і поїхав на війну… Тепер його уже немає, і я розумію, що майже нічого не знаю про дитину – з ким він воював, хто його друзі, чи мав дівчину?.. Він завжди був скромним, тихим, але справедливим. Коли Мар’ян працював на місцевому заводі, то часто сварився з керівником: чому зарплати в людей малі, чому вентиляція не працює тощо. Постійно хвилювався за друзів, знайомих, знаходив для них добрі слова. Хвилювався за всіх, крім себе…»
«З моменту його смерті минуло вже чимало часу, а я досі не вірю, що Мар’яна вже немає серед нас. Нам так не вистачає його плеча, його порад і жартів, – продовжив розмову «Ганс». – У нашому підрозділі є собака Дора. Одного разу він захотів побавитися. І першим на це бажання зреагував «Хитрий». Собака почав вдавано втікати, а ми бігли за ним. Він зупинявся, підпускав нас і знову втікав, а ми продовжували бігти. А сміху й радості тоді було…
У вільний від боїв і роботи час, Мар’ян тренувався. «Тягав залізо» і нас змушував. А коли ми рили окопи і приходила моя черга, «Хитрий» заміняв мене. Сам рив землю, а я стояв на посту за нього. Тоді ще хлопці жартували, що не того «Хитрим» назвали. Він страшенно любив роботу, я ще таких не бачив…»
Про кожного нашого загиблого бійця ми говоримо тільки хороше. Така давня традиція, що про загиблих чи померлих – або хороше, або нічого. Про Мар’яна навіть у думках не можемо згадати жодного негативного випадку. Та й де ж йому взятися, якщо не було? Бо насправді воюємо за свою країну, без зарплат, пільг. І в нас одна мета – воля Батьківщини! А «Хитрий» – це уособлення патріотизму, доброти, шляхетності і мужності.
Михайло УХМАН