України незрадливий син: до 85-річчя від дня народження поета-патріота Василя Ярмуша

15 вересня минає 85 років від дня народження видатного поета-патріота нашого краю і України, шестидесятника Василя Ільковича Ярмуша, який все своє свідоме, хоча й коротке, життя боровся проти русифікації, вів просвітницьку роботу, пропагував багатство і красу української мови, слова, пісні.

Головним кредом його життя була любов до України:

Стаю перед тобою на коліна,

Моя свята, прекрасна Україно…

Тобою лиш живу,

Тобою день стрічаю,

Тобою мучуся, за тебе і згоряю…

Але люблю… і я не заміняю

Ані на що тебе, коханий краю,

Бо я твій син,

Твій незрадливий син

Навіки!

(«Дума про Україну»)

Василь Ярмуш народився 15 вересня 1940 р. в селі Острів Тернопільського району в селянській сім’ї. Середню освіту здобув в Острівській восьмирічці і середній школі № 8 Тернополя. Через матеріальну скруту не міг продовжувати навчання, а пішов працювати до колгоспу, потім на завод. У 1959 р. його призвали на військову службу в армію. Служив у Заполяр’ї. Взимку 1960 р. разом з двома товаришами потрапив у заметіль і дуже простудився. Його, як непридатного до служби в армії, відправили додому. Тож усе своє життя він лікувався і боровся зі складною хворобою. З 1966 по 1973 рік Василь навчався на факультеті журналістики Львівського університету. Писати вірші він почав ще учнем 9–10 класів.

Висока національна свідомість передалася Василеві генетично від попередніх поколінь, від родичів. Його батько й мати шанували українську культуру, традиції, звичаї. Батьків рідний брат Михайло Ярмуш був у Січових Стрільцях, воював за Україну у 1918–1921 роках. Мамин тато, Василів дідусь, Юрій Ванькевич і мамині брати Володимир та Іван були членами ОУН, вояками УПА й загинули в боях із московсько-більшовицькими окупантами. Батька Василя, Ілька Ярмуша, за те, що не хотів вступати в колгосп у 1950 р., більшовики заарештували, побоями і голодуванням в тюрмі відібрали здоров’я, і він передчасно помер.

Тож Василь ніяк не міг примиритися із радянською владою. Він, як і Василь Симоненко, Василь Стус розумів і відображав у своїх творах жорстокість і зло тоталітарної системи, показував, що причиною всіх бід і страждань українського народу є панування чужинців на нашій землі:

Посходилися сусіди,

Посідали ген на лави,

І паюють по кавалку

Материнську добру славу.

Ми для них і нерозумні,

І не можем, і не вмієм,

Не так дихаєм і плачем,

Не так косим, не так сієм…

(«Монолог Микити із поеми «Чорний ліс»)

Василь Ярмуш відкрито закликав українців до боротьби за волю:

Я скажу їм: – Встаньте, браття,

І виходьте на подвір’я.

Подивіться, сонце сходить.

Гей, розправте дужі плечі.

Грай, музико, похідної,

Хай у сні тривог щоденних

Заклекоче пісня бою.

(«Дума про життя»)

Так як Т. Шевченко закликав український народ «до сокири», так Василь Ярмуш кликав «до ножа», до збройної боротьби за волю:

Тут кожне слово, кожен крок

Могуттю б’є у вільні груди…

Святи, Тарас, ножі для люду,

Як вождь його і як пророк!

(«У вінок Кобзареві»)

Василь проводив велику громадську роботу пропагуючи українську пісню, слово. Він створив при районці товариство «Розмай», яке готувало молодих поетів, прозаїків, композиторів. У клубі села Острів під його керівництвом діяли гуртки художньої самодіяльності, які часто давали концерти у містах і селах краю.

Пильне око КДБ не спало. За поезію такого змісту і громадську активність Василя переслідували, арештовували, проводили обшуки, забирали рукописи, не давали працевлаштуватися, хоча він був прекрасним журналістом.

Не дивлячись на всі труднощі життя, ускладнені важкою хворобою, Василь боровся і не спокусився на прохання й обіцянки тодішньої влади, яка обіцяла йому хорошу роботу, заможне та матеріально забезпечене життя, щоб він тільки написав вірші, які б прославляли радянську владу і її вождів. Але він цього не зробив, не зрадив своїх родичів і всіх героїв, які віддали життя за Україну.

У 1973 р. Василь одружився з медсестрою Марією. У них народилося двоє дітей: дочка Мирося і син Тарас. Василь був добрим сім’янином і щасливим батьком, але здоров’я в нього ще більше піднепадало.

Важка хвороба, переслідування, матеріальні нестатки привели до того, що дуже рано у 36-річному віці Василь Ярмуш покинув білий світ 22 вересня 1976 року.

Не дивлячись на коротке життя В. Ярмуш створив високопатріотичну і високохудожню поезію, написав прозові твори, частина яких розміщені у збірках «Казка про тебе» (1972 р.), «Граніт і полум’я» (1977 р.), «Зійшла в полях озимина» (1994 р.), «Над Серетом» (1998 р.). У радянські часи ім’я поета-патріота замовчували, проводити вечори його пам’яті забороняли. Коли я, автор цієї статті, у 1982 р. приїхав працювати в Острівську восьмирічку і разом із тернопільськими поетами Борисом Демковим та Євгеном Безкоровайним почали готувати вечір пам’яті В. Ярмуша, мені спочатку заборонила цей захід проводити місцева влада, а пізніше й викликав до себе секретар Тернопільського райкому і сказав: «Вірші В. Ярмуша попахують націоналістичними ідейками і проводити вечори про нього забороняємо».

Аж в часи національно-визвольних змагань 15 вересня 1990 р. в с. Острів за ініціативи місцевих осередків Товариства української мови ім. Т. Шевченка (голова К. Ярема) і РУХу вперше провели вечір пам’яті Василя Ярмуша. У цьому ж році місцеві просвітяни домоглися перейменування частини вул. Леніна в Острові на вулицю ім. В. Ярмуша.

У 2000-му році автор цих рядків зібрав, упорядкував і видав книжки В. Ярмуша «Україно моя барвінкова», в якій були поміщені не лише його основні, а також 80 раніше ніде не опублікованих творів та збірку пісень на слова В. Ярмуша «Мелодії, освячені любов’ю», а також написав і видав повість про Василя Ярмуша «Життя, мов спалах зорі». Ці твори були перевидані в 2015 році до 75-річчя від дня народження В. Ярмуша із значним доповненням.

У 2000 р. популяризуючи творчу спадщину Василя Ярмуша я створив кімнату-музей у місцевій школі. Також у 2018 р. в клубі с. Острів презентували книжку «Василь Ярмуш у споминах», яку упорядкував доктор мистецтвознавства Олег Смоляк. У 2018 р. вийшов з друку «Методичний посібник для вчителів Тернопільщини щодо вивчення творчої спадщини Василя Ярмуша», який упорядкували науковиця, мовознавець Марія Крупа, директор Острівської ЗОШ І–ІІІ Оксана Кожушко і вчитель-методист Віра Крамар.

Щорічно просвітяни Тернопільського району вшановують пам’ять Василя Ярмуша, проводять вечори, зустрічі, пропагують його твори.

Поезія Василя Ярмуша актуальна й нині, коли над Україною нависла смертельна небезпека бути поневоленою віковічним нашим ворогом – московськими загарбниками.

Шановні українці! Гуртуймося і єднаймося в спільній боротьбі проти московських окупантів, берімо приклад із кращих синів і дочок нашої Батьківщини. Любімо Україну і служімо її так, як Василь Ярмуш.

Усім нам треба надіятись і вірити, що:

Україна переможе

Всіх проклятих ворогів,

І воскресне із руїни,

Й житиме віки віків.

Бо ми – нація Героїв,

Цього в нас не відбереш.

Слава рідній Україні

І Героям Слава теж!

І повернуться із фронту

Воїни-Герої

Перемогу святкувати

У рідному домі.

Та приїдуть з-за кордону

Діти України,

Що через війну виїхали

Й живуть на чужині.