У її руках  шкіра отримує друге життя…

Заліщанка Любов Василівна Хоминець любила малювати та творити з дитинства. Після навчання у Заліщицькій школі вступила до  Косівського коледжу декоративно-прикладного мистецтва. Там обрала, як не дивно, справою свого життя не кераміку,  чи  дерево, а вирішила стати  майстром з художньої обробки шкіри. І це її так запало до душі, що стало професією на все життя.
Сама творить й інших цьому  вчить
Вази, шкатулки, прикраси, картини, жіночі сумки та пояси – важко перелічити усе, що виготовляє ця жінка. Каже, що в її помешканні усі стіни в картинах, є вони і на стриху, і в друзів, рідних, на роботі.
Чверть століття майстриня працювала у  Заліщицькому  будинку дитячої та юнацької творчості. Є керівником  гуртків малюнку на склі, «Веселої палітри», де вихованці малюють на папері, та художньої обробки шкіри.  Юні творчі особистості разом з досвідченим педагогом оформляють шкатулки, панно, створюють прикраси зі шкіри.
Запитую Любов Василівну, з якою шкірою працюють юні вихованці, розуміючи, що такий матеріал не з дешевих. Вона погоджується, що так і є. У творчості використовують і нову шкіру, якщо є така можливість, і старі шкіряні речі, що є вдома і давно не використовуються, або купують на секонд-хенді. З такою шкірою, розповідає майстриня, треба попрацювати. Її необхідно почистити, можливо, й перефарбувати, але це того варте.
Вихованці часто є учасниками та переможцями багатьох фестивалів і конкурсів не лише районного чи обласного, а й всеукраїнського та міжнародного рівнів.
У 2007 році  Любов Василівну було нагороджено Почесною грамотою Міністерства освіти, цього року вона стала лауреатом районної педагогічної премії ім. Йосипа Маковея. У 2017 році народна майстриня провела авторську виставку «Струни душі в палітрі кольорів».
За останні два  роки важко щось з робіт продати, каже жінка, тому у помешканні виробів все більшає. Раніше користувалися чималим  попитом її оригінальні  вироби,  зокрема ексклюзивні годинники, триптихи часто їхали за кордон. Але майстриню це не засмучує, бо каже, що багато роздаровувала чи продавала, а тепер творить для себе, для душі.
Коли у родині  усі троє – майстри народної творчості
З чоловіком Русланом, що родом з Трускавця, пані Люба познайомилася, навчаючись у  Косівському  коледжі декоративно-прикладного мистецтва,  де він  опановував художню обробку дерева.  Руслан Ігорович також художник і також майстер народної творчості.
Дочка Зоряна Калакайло стала наймолодшим  майстром народної творчості, у 18 років, зараз їй 27 років. Вона працює у салоні краси, є майстром з візажу та аквагриму.
Ще у дитинстві Зоряна відвідувала кілька гуртків, зокрема писанкарства.  Зі своїми  писанками  та крашанками не раз брала участь у творчих конкурсах, виставках, фестивалях, виборювала призові місця, організовувала майстер-класи, отримувала президентську стипендію.
Ще одна дочка Хоминців, Роксолана, якій 28 років, у дитинстві добре малювала, робила вироби з бісеру, але перенесла важку операцію і, на жаль, нині має проблеми зі здоров’ям.
Дід чоловіка  різьбив по дереву, малював, а обоє батьків  пані Люби все життя дуже добре шиють. Люба Василівна любить вишивати.
– 5-річний онук Олександр також залюбки ходить на гурток, любить малювати на папері, йому цікаво, має до того дар, – каже пані Люба. – І виходить у нього все вдало. Тож віримо, що династія продовжиться…
Галина ВАНДЗЕЛЯК