Повідомити новину

Поширити:

Рай. Хто з людей після земного життя не хоче потрапити до раю? А у нас, на Тернопільщині, є свій Рай – село на Бережанщині. За переказами, власник земель Бережанського господарського ключа Адам Сенявський в середині 17 ст. оглянув вищезазначену місцевість і був вражений її красою і величчю природних ареалів. Його захоплення розділила з ним і дружина – Єва. Саме їй, з огляду на їх імена (Адам і Єва) й навколишню природну естетику краю, сяйнула думка цій безумовно райській місцевості дати назву Рай.

Колись місцевість на Чортківщині через красивий замок-палац, ландшафтний парк, оранжерею називалася Райгород, згодом вона стала частиною села Колиндяни.

До речі, поблизу с. Вербів, на Підгаєччині був свій маленький Райок – таке наймення мав мальовничий хутір, у якому у 1949 р. було 16 дворів.

У Збаразькому районі є село закоханих – Коханівка. Цей населений пункт багатий на прадавні любовні історії та казкові краєвиди. І як тут, у такій природній красі, не освідчитися у коханні?

А на околиці с. Вікно на Гусятинщині є товтрова гора Любовня. Відразу зринають слова Тараса Шевченка з його «Тополі»: «Кохайтеся ж, любітеся, як серденько знає…» Чи його застереження у «Катерині»: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями…»

Українці завжди прагнули жити у мирі з усіма народами. Це особливо актуально сьогодні, коли триває неоголошена війна на сході України. На Буччині є село Жизномир, назва якого пов’язана з такою легендою. У другій половині 17 ст. тривала війна з турками. Вони наступали з-за гори, яку місцеві жителі назвали Крукова. Жителі населеного пункту героїчно оборонялись і відбили напад завойовників. Перемога їм далася нелегко, багато людей полягло в цій жорстокій битві. Після бою зібралися жителі на площі, вийшов уперед старий розумний чоловік і сказав: «Ми перемогли сильного ворога тому, що трималися дружно і діяли згуртовано. Але не бажаємо більше боїв, а хочемо жити в мирі й спокійно працювати. Хай же запанують у нашому краї жизнь і мир, і хай наше село віднині так і зветься – Жизномир.

На Підгаєччині є село Мирне (колишня назва Теляче), а поблизу Тернополя – Миролюбівка (до 1964 р. – Чортория).

Солов’ї  – хутір приєднаний до с. Кривчики, що на Збарадчині. Так називають і птахів-символів України. Співці добра і кохання, провісники весни і волі, натхненники неперевершеного таланту. Люди навіть рівняються на них, тому й кажуть про талановитого співака: «Співає, як соловейко!» Як не згадати «Чари ночі» Олександра Олеся: «Сміються, плачуть солов’ї і б’ють піснями в груди: «Цілуй, цілуй, цілуй її, – знов молодість не буде!»? Чи пісню на ці слова у виконанні Ніни Матвієнко? Правда, нині соловейкам на хуторі вже майже немає кому співати, бо залишилося всього три будинки.

Під спів солов’їв краще колихати (люляти) немовлят, вони швидше засинають і бачать, мабуть, різнобарвні, казкові сни. Поблизу с. Великий Ходачків, що на Козівщині є хутір Колисандрівка, а на Лановеччині – с. Люлинці… Кольорові сни приходять із Бучаччини – зі села Сновидів. Як у народній колисковій:

Ой, ходить сон біля вікон,

А дрімота біля плота.

Питається сон дрімоти:

– Де ми будем ночувати?

А-а, люлі, люлі, люлі, люлі.

– Де хатинка тепленькая,

Де дитинка маленькая,

Там ми будем ночувати,

Мале дитя колисати.

6. Коли на вулиці квітне й буяє весна! Що може бути більш романтичнішим? Є у нашому краї села Веснівка, що на Козівщині, Травневе Збаражчині, Квіткове Бережанщині, Цвітова Бучаччині. Весна завжди надихала художників, поетів, виконавців. Вони присвячували цій порі найромантичніші картини, вірші, пісні. Аж хочеться заспівати парубоцьку пісню «Ой у вишневому саду»: А ти їй дай такий отвіт:«Яка чудова майська ніч. Весна іде, красу несе, А тій красі радіє все. Залишається нагадати, що за весною перший літній місяць має назву, як село на Підгаєчччині, Червень.

Села Красне на Гусятинщині, Красна Зборівщині, Милівці Чортківщині, хутір Миланка поблизу с. Сосище, що на Шумщині за пееразами отримали такі гарні назви за мальовничість цих населених пунктів і за милих людей, які тут проживали. Та й легенди про ці села – не менш романтичні.

Дівочі (Дівичі) скелі – гора, скелі в Кременецьких горах. Про них є багато легенд. Одна з них розповідає, що дівчата, щоб не потрапити в полон до татар, зв’язалися косами і кинулися зі скель, котрі на їх честь назвали Дівочими.

Поблизу с. Стигла (Стігла), що на Монастирищині, вниз за течією Дністра, є гідрологічна пам’ятка природи – водоспад Дівочі сльози. Джерела, що б’ють з-під землі, зливаються в струмок на висоті 3,5 м, звідти вода падає у вигляді тисячі краплинок-сльозинок. Легенди і перекази також пов’язують цю назву з татарами. Поблизу теперішнього водоспаду була велика битва між ними та місцевими оборонцями, в якій загинуло багато юнаків. Дівчата довго оплакували своїх захисників, аж до останньої сльозинки, згодом на цьому місці й утворився водоспад.

Варто зазначити, що на Тернопільщині є багато мальовничих водоспадів, про які народ переказує  романтичні легенди. Взяти хоча б два найбільш відомих: Червоногородський (Джуринський) –  один із найбільших і найкрасивіших в Україні та Русилівський – найбільший в нашій Батьківщині водоспадистий струмок.

Ви хочете жити, як у Швейцарії, Франції чи хоча б так, як у Чехії, Угорщині, Польщі? Тоді вам потрібно побувати на хуторах: Швейцарія, який увійшов до с. Підруда,  що на Теребовлянщині, Французівка у складі с. Саджівка Монастирищині, Варшавки, що належать до Вишнівця. Чи в селах: Чехів, що на Монастирищині, Угорськ Шумщині, Угринів Підгаєччині. І навряд чи хто захоче, хіба найромантичніші, на хутори Сахалін поблизу с. Ридомиль Кременецького, Курили біля Скала-Подільської чи Кавказ неподалік від с. Долина Чортківського районів.

Близнюки і Мачуха. Близнюки (Близнята) – дві товтрові гори–останці на околиці м. Скалат Підволочиського району. На схід від них – гора Мачуха. Назва Близнюки виникла через їхню подібність, до того ж вони – наче зліплені докупи. За легендою, хлопчики-сироти втікали від мачухи-убивці, відьми. Як каже народна мудрість: «Головонько наша бідна, що в нас матінка не рідна!» Вона перетворила їх на гори серед поля, але Господь покарав і її («Сирітська сльоза не капає дарма») – вона також перетворилася на гору.

На Тернопільщині надзвичайно багато назв, з якими пов’язані сотні романтичних легенд про любов, кохання, вірність, зраду і віру в Господа. Це і Свята гора, і Божа гора, і Орлине гніздо, Кривда, Велике сідло, острів Інь та Янь (на фото – турклубу «Гряда») – всіх не перелічити… А які гарні і романтичні краєвиди у Дністровському каньйоні… А скільки історій, легенд зберігають тернопільські замки, палаци, храми, печери…

Тож наша Тернопільшина як у вірші І. Січовика:

Красивий, щедрий рідний край

І мова наша солов’їна.

Люби, шануй, оберігай

Усе, що зветься Україна…