Тернопільщина прощається з вірними синами, які віддали життя за волю України

Герої не вмирають!

Я птахом прилину, я вітром приходити буду…

Пусти мене, мамо…

Пусти мене, мамо, не плач, не ридай так – не треба.

Пробач мене, мамо, що маю полинути в небо,

Що внуків від мене тобі вже тепер не діждати…

Пусти мене, мамо, бо важко мені відлітати…

Пусти мене, мамо, хоч сльози печуть на обличчі.

Пусти мене, мамо, – Господь мене, рідная, кличе

Туди, де спокійно, де горя і смутку немає.

Тебе й Україну тепер я вгорі захищаю.

Молися за мене – був грішним, як всі, моя мамо.

Я десь між зірками дивлюся на тебе ночами,

Я птахом прилину, я вітром приходити буду.

Я житиму, мамо, у пам’яті рідного люду.

Ольга Кириченко (Сліпенька)

Поховали у Чугуєві

26 березня жителі жителі Чортківщини і Чугуївської громади віддали останню шану військовослужбовцю, гранатометнику аеромобільного батальйону 95-ої окремої десантно-штурмової бригади, уродженцю с. Залісся Чортківського району, мешканцю м. Чугуїв, що на Харківщині Михайлу Мироновичу СЛОБОДЯНУ (17. 06. 1981 р. н.), який загинув  20 березня на Курщині внаслідок артилерійського обстрілу.

Світлої пам’яті Михайло, закінчив Чортківське вище професійне училище, проходив строкову службу у Чугуєві Харківської області, де уклав контракт із ЗСУ, згодом одружився і проживав там з сім’єю. Від початку повномасштабного вторгнення перевіз сім’ю до рідного села, а службу продовжив в одній з військових частин Чорткова. Згодом вони повернулися додому, на Харківщину. На військову службу був призваний по мобілізації 14 вересня 2024 року.

Мужній воїн залишив у вічному смутку матір, дружину, доньку та сина.

Поховали захисника у Чугуєві на Алеї пам’яті.

Щиро співчуваємо рідном і близьким…

Вічна пам’ять і слава Герою!..

Загинув на Сумщині 

26 березня жителі Великодедеркальської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, інспектора прикордонної служби 2-ї категорії–водія (оператора) відділення повітряної розвідки та ударних безпілотних авіаційних комплексів розвідувальної прикордонної застави 3-ї прикордонної комендатури швидкого реагування військової частини А ****, старшого солдата Валентина Ярославовича ШМИРУКА (24. 02. 1995 р. н.), який загинув 20 березня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Юнаківка Сумської області.

Світлої пам’яті Валентин був хорошим сином, чоловіком, батьком та братом.

Поховали захиника у родинному селі.

Щиро співчуваємо рідним, близьким, побратимам…

Вічна слава, шана і пам’ять Герою!..

 «З ким же тепер доживатиму віку?…»

 28 березня жителі Чортківської і Білобожницької громад віддали останню шану військовослужбовцю, молодшому сержанту, командиру інженерно-саперного відділення інженерної роти 105-ї окремої бригади ТрО, уродженцю с. Полівці, мешканцю Чорткова Михайлу Антоновичу ФРАНКІВУ (30. 08. 1970 р. н.), який загинув 25 березня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Дмитрівка Сумської області.

Світлої пам’яті Михайло долучився до лав ЗСУ 11 квітня 2022 року… Вдома на Героя чекали мати, дружина, сестра та двоє синів…

Журналістка газети «Голос народу» Тетяна Лякуш написала: «…Кров’ю обливалося серце, шматували душу ревний плач, болісне, безутішне голосіння рідних і близьких… «З ким же тепер доживатиму віку? Глянь, яких двох синів-соколів ми виховали…» – крізь сльози, тихо промовляла дружина Михайла. Один із синів також мужньо боронив Батьківщину, зазнавши пекельність війни, був важко поранений, у наслідок чого втратив руку.

Ледь тримаючись на ногах, безсило схлипувала старенька мати… «Братчику, ти був мені і татом, і другом, і турботливим братом, і життєвою опорою…» – ридала, припадаючи до труни сестра…».

Поховали захисника у родинному селі.

Щиро співчуваємо, рідним і близьким…

Вічна пам’ять, честь і слава Герою!..

 Назавжди 21…

28 березня жителі Тернопільської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця Віталія Ігоровича ШАВАРИНА (30. 05. 2003 р. н.), який загинув 19 березня унаслідок збройної агресії рф на Східному напрямку.

Світлої пам’яті Віталій закінчив ЗОШ №21 м. Тернополя, з 2022 р. навчався на юридичному факультеті ЗУНУ, від травня 2024 р. проходив службу на посаді контролера Служби судової охорони у Тернопільській області, а наприкінці грудня 2024 р. став добровольцем в одному із підрозділів Сил оборони країни. Тоді на сторінці у соцмережі територіального управління служби судової охорони у Тернопільській області писали: «На передодні Різдва юнак, якому лише 21, Віталій Шаварин – співробітник Служби судової охорони Тернопільщини за покликом серця вирушив добровольцем у складі десантно-штурмових військ на буремний Схід. Віталій – серйозний, відповідальний, сильний і надійний співробітник змінив однострій на піксель. І від сьогодні продовжив службу в лавах Збройних Сил України та став на захист української землі…».

Мужній воїн залишив у вічному смутку.

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища.

Щиро співчуваємо родині, близьким, друзям…

Вічна пам’ять і шана Герою!..

Сиротами залишилися троє дітей…

28 березня жителі Підгороднянської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, водія автомобільної групи відділення матеріально-технічного забезпечення стрілецької роти з охорони та оборони важливого державного об’єкта, солдата Національної гвардії України, мешканця села Великий Ходачків Віктора Володимировича КРАЙНИЧИНА (26. 10. 1983 р. н.), який загинув 22 березня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Прозок Сумської області.

Світлої пам’яті Віктора призвали на військову службу 20 грудня 2022 року. Сиротами залишилися троє дітей…

Поховали мужнього воїна у Великому Ходачкові.

Щиро співчуваємо матері, дружині, дітям, рідним, близьким захисника.

Вічна шана і пам’ять Герою!..

Майже 10 місяців вважали безвісти зниклим… 

28 березня жителі Гусятинської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, інспектора прикордонної служби 2-ї категорії – кулеметника 2-го відділу прикордонної служби швидкого реагування 105-го прикордонного загону ім. князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України, старшого солдата, уродженця села Городниця Ігоря Михайловича ТИМЕЧКА (11. 03. 1977 р. н.), який загинув 27 травня 2024 р. в районі населеного пункту Красногорівка Покровського району Донецької області.

Світлої пам’яті Ігоря майже 10 місяців вважали безвісти зниклим… У пам’яті близьких воїн назавжди залишиться відважним патріотом, вірним присязі, який з честю і гідністю виконав свій громадянський та військовий обов’язок – до останнього захищав Батьківщину.

Поховали захисника у родинному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким…

Вічна пам’ять і слава Герою!..

«…Незабувай про тих, кому ти небайдужий»

29 березня жителі Скориківської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, мешканця села Терпилівка, що на Підволочищині Василя Васильовича НИКОРАКА (15. 06. 1986 р. н.), серце якого перестало битися 27 березня.

Світлої пам’яті Василь прoйшoв шлях зaхисникa Укрaїни ще під чaс AТO, a у 2022 р., з пoчaткoм пoвнoмaсштaбнoгo втoргнення, знoву стaв нa зaхист України. Під чaс зaпеклих бoїв на Донеччині oтримaв вaжке пoрaнення, прoхoдив лікувaння тa реaбілітaцію, aле врятувaти йoгo життя не вдaлoся.

На своїй сторінці у соцмережі мужній воїн у розділі «Про себе» написав: «Радій життю та пам’ятай про смерть… незабувай про тих, кому ти небайдужий»… Україна пам’ятатиме життєвий чин її захисника…

Поховали Василя у Терпилівці.

Щиро співчуваємо рідним, близьким і побратимам мужнього воїна…

Вічна пам’ять слава і честь Герою!..

Поховали на Пантеоні Героїв

30 березня жителі Тернопільської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця Олега Миколайовича МАШАРОВА (22.  01. 1996  р. н.), серце якого зупинилося 26 березня під час лікування від тяжких травм, отриманих під час виконання бойового завдання на Сумщині.

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища.

Щиро співчуваємо родині, близьким, друзям…

Вічна пам’ять і шана Герою!..

Був справжнім патріотом і поетом

30 березня жителі Тернопільської і Бережанської громад віддали останню шану військовослужбовцю, солдату резерву взводу резерву рядового складу 1-ї роти резерву рядового складу військової частини А****, уродженцю села Жовнівка, що на Бережанщині Любомиру Івановичу САРАБУНУ (2. 04. 1994 р. н.), серце якого перестало битися 26 березня.

Світлої пам’яті Любомир  навчався в початковій школі в рідному селі, пізніше у Потуторському ліцеї. У 2009 р. вступив у Тернопільське ВПУ №10, де навчався за спеціальністю «Кухар». Після закінчення училища жив та працював за фахом у м. Тернопіль. У грудні 2022 р. добровольцем пішов на захищати Батьківщину. Службу Любомир проходив у 67 ОМБр ДУК у гарячих точках на Сході України. В результаті війни захворів. Хвороба розвивалась, організм не витримав наслідків недуги.

Його брат військовик Назар Сарабун у соцмережі написав: «…Воїн, поет, друг, брат, син. Людина яка боролася за себе і за свою країну. Пройшов піхотні бої за Терни, Невське. Не кричав про це в соцмережах, просто був вірним сином своєї країни. Понад усе любив свою країну, пропускав все через своє чутливе серце, виражав все у віршах. Нам тебе невистачатиме брате. Спи спокійно…».

На сторінці тернопільського рок-гурту «Новимний Кудень» йдеться: «Наш братчик, Любомир Сарабун. Він так хотів тої омріяної нами України, пропускав через серце всю несправедливість і ненавидів ворогів рідної країни та її паразитів. Поет, піхотинець, воїн Збройних сил України. Починав разом із нами, творив із нами, а тепер вирвався вперед. Лети!».

Його вірші, які він опубліковував на своїй сторінці у соцмережі просякнуті добром, любов’ю патріотизмом.

«Спасибі тобі – моя найрідніша людино!

Що в собі поєднуєш всіх найдорожчих людей.

Любов по частинах збираєш мою воєдино.

Впускаєш тепло до моїх задубілих грудей…» – так звучать одні із його рядків поезії.

Воїн залишив у вічному смутку батьків, брата та бабусю.

Поховали захисника у родинному селі.

Щиро співчуваємо родині, близьким, друзям, побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!..

Поховали у Вінниці

31 березня жителі Лановецької та Вінницької громад віддали останню шану військовослужбовцю, зовнішньому пілоту (оператору) БпЛА 125-ї бригади сухопутних військ, уродженцю Ланівців, мешканцю Вінниці Віктору Олексійовичу КОВБАСЮКУ (23. 06. 1981 р. н.), який загинув 26 березня на Сумському напрямку.

Світлої пам’яті Віктор після навчання у школі в рідному місті, закінчив фізико-математичний факультет Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського та залишився жити у Вінниці. Спочатку працював на освітянській ниві, згодом – у торговельній сфері. За словами його дружини Олесі, Віктор надзвичайно відповідально ставився до всього, що робив, та людей, яких цінував.

«Віктор усім серцем полюбив Вінницю й вона відповіла йому взаємністю. Він став справжнім сином для моїх батьків, тут ми спільно викохали й наших двох соколят, яким зараз 18 та 8 років, – каже дружина Небесного Воїна. – Для мене Віктор був найкращим чоловіком, для дітей – татком. Для нас влаштовував велопрогулянки, вечори за переглядом чи читанням наукової фантастики, а також подорожі у комп’ютерний світ – усього того, чим захоплювався сам…».

З війни на Віктора чекали також батьки, брат та двоє племінників.

Поховали захисна на Алеї Слави Сабарівського кладовища Вінниці.

Щиро співчуваємо рідним та близьким…

Вічна пам’ять та слава Герою!..

Майже 8 місяців вважався зниклим безвісти

1 квітня жителі Борщівської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, сержанта ЗСУ, мешканця Борщова Володимира Романовича ПАКУЛЯКА (29. 08. 1981 р. н.), який загинув 7 серпня 2024 р. під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новоселівка Перша Покровського району Донецької області.

Світлої пам’яті Володимир тривалий час вважався зниклим безвісти.

Поховали захисника у Борщові.

Щирі співчуття рідним і близьким…

Вічна пам’ять, слава і шана Герою!…

Загинув на Донеччині

1 квітня жителі Скала-Подільської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбвця, головного сержанта однієї з військових частин ЗСУ, мешканця Скали-Подільської Володимира Михайловича ПЕРЕПІЧКУ (8. 04. 1971 р. н.), який загинув у результаті штурмових дій ворога  11 грудня 2024 р. в районі  населеного пункту Торське  Донецької області.

Світлої пам’яті Володимир від грудня минулого року вважався безвісти зниклим. Він був справжнім чоловіком, патріотом, воїном.

Поховали захисника у рідному селищі.

Щирі співчуття родині та близьким…

Вічна пам’ять і слава Герою!…

Поєднав свою долю з армією…

1 квітня жителі Вишнівецької і Рівненської громад віддали останню шану військовослужбовцю, штаб-сержанту, уродженцю с. Гнидава, що на Збаражчині Петру Ігоровичу  БАЙДЕЦЬКОМУ (2. 08. 1972 р. н.), серце якого перестало битися 29 березня.

Світлої пам’яті Петро навчався у місцевій школі, потім продовжив навчання у Збаразькому ПТУ. Після закінчення строкової служби вирішив поєднати свою долю з армією. Два роки перебував з миротворчою місією по лінії ООН у Лівані. Упродовж своєї кар’єри проходив службу в різних військових частинах, але останні роки перебував у Рівному.

Від 2014 р. учасник АТО. Був поранений, проте після лікування продовжив службу. Відважний воїн української армії отримав численні нагороди від держави. Петро був люблячим чоловіком, хорошим татом і дідусем. Його дружина і донька теж військові.

«Він був щирою, відкритою людиною, мав багато друзів і завжди приходив на допомогу тим, хто цього потребував. Захоплювався риболовлею та полюванням, любив проводити час із сім’єю», – згадують рідні.

Поховали захисника у родинному селі.

Щиро співчуваємо батькам, дружині, дочці, всім рідним і близьким…

Вічна пам’ять, честь і слава Герою!…

Герої не вмирають!