Свої варвари, або Чому нововведення у наданні житлових субсидій поставили людей на коліна…

Думки з приводу
Хоча  уряд і проголосив, що реформа субсидіювання найсправедливіше відокремить бідних від багатих…
«Тепер ви попалися!» – приблизно саме так можна було передати настрій працівників управління соціального захисту, які навесні цього року приймали нові заяви-декларації від тих, хто подавав документи на продовження субсидій. Зловтіха державних працівників була навіть не замаскованою. Ще б пак! Ось, мовляв, тепер, керуючись параграфами народженого у Кабміні циркуляру, вони швидко виведуть на чисту воду негідників і «куркулів». А параграфи у Постанові Кабміну  від 27 квітня ц. р.  № 329  –  не оригінальні за видумкою і просто-таки маніпулюють поняттями: «домогосподарство»,  «члени сім’ї» , «доходи», «житлоплоща».
Скажімо, якщо остання перевищує 120 кв. м у місті і 200 кв. м у селі – будь спокійний і не пчихай. Немовби наявність великого метражу квартири чи будинку автоматично робить їхніх господарів багатшими. Адже є різні обставини: таке житло може залишатися у спадок чи його дарують, і за цим житлом треба доглядати та опалювати. Автомобіль: п’ятирічний з дати випуску чи п’ять років тому придбаний?  Працездатний: зареєстрований чи не зареєстрований у центрі зайнятості?
І вже найпевніше кабмінівський  удар  «нижче пояса» стосувався прописки громадян: де живеш, а де насправді зареєстрований, і навпаки. Раніше таке питання регулювали складанням відповідного акта, засвідченого двома чи трьома сусідами. А ще у нововведеннях на одержання субсидій запроваджено термін  «перебування за кордоном», що,  однозначно, є спірним питанням.  І  знову ж, що  брати до уваги:  хто  із  членів  родини перебуває за кордоном і в якому статусі заробітчани?  Тут взяли всіх, як кажуть, під один гребінець.  Тож спочатку  держава  примусила одиноких  чи сімейних масово шукати кращої долі за кордоном, а потім визнала їх годувальниками тих, кого вони залишили дома.  Хоча кожен емігрант, якщо не йдеться про сезонні заробітки у Польщі,  вже веде своє господарство за кордоном, причому  за свої зароблені гроші, якими, навіть при всій своїй щирості і доброті,  не завжди може  поділитися з тими, кого залишив на  Батьківщині.  Кабмінівська  постанова «виловлювала» емігрантів на тому, що в Україні вони  не виписалися  зі своїх квартир чи будинків.   Але ж виписатися чи не виписатися із квартири чи дому – це не тільки технічний показник, а й моральна справа.
Ось,  наприклад,  така конкретна ситуація. Дочка давно замужем, давно не живе дома, давно із сім’єю виїхала за кордон, але  залишила прописку. Тут – батьки, брат із дружиною і двома маленькими дітьми, невістка у декретній відпустці. Батько подає на субсидію. Його навіть викликають в управління соціального захисту, аби комісія  з питань надання громадянам житлових субсидій склала протокол про умови проживання.  Отже, обнадіюють. А через місяць або й більше надходить конверт із написом «Пріоритетне», у якому відповідь – витяг з протоколу цієї комісії: «Вирішили: відмовити у призначенні житлової субсидії – відповідно до пункту 7 Положення про порядок призначення житлових субсидій, затвердженого Постановою Кабміну (уже згадуваною – авт.),  житлову субсидію не може бути призначено, оскільки у члена домогосподарства  або у члена сім’ї особи зі складу домогосподарства відсутні доходи, і такі особи перебували за кордоном сукупно більше 60 днів протягом періоду,  за який враховуються доходи для призначення  житлової субсидії.  Заступник голови комісії, секретар». Що можна збагнути з такої еквілібристики слів? Але одне зрозуміло: тепер для цієї сім’ї держави уже немає, бо саме дочка, вона ж і тітка, зі своїм чоловіком, перебуваючи за кордоном, має опікуватися і батьками-пенсіонерами, і племінниками, і тимчасово безробітною братовою. Держава вже так збідніла?
Але ж це не батько, власник квартири, виїжджав за кордон на заробітки. Відміна субсидій на це помешкання тоді була б зрозумілою.
Мене вражає: як після всіх прохань і протоколювань чиновники у соцзахисті бездушно дали відповідь, не врахувавши конкретних обставин проживання цієї сім’ї. І я певен – такі ж відписки стосовно подібних життєвих ситуацій надійшли у Тернополі дуже і дуже багатьом людям. Але для цього не треба було розглядати питання на комісії, достатньо доручити справу секретарці чи навіть грамотній прибиральниці, яка володіє комп’ютером.  І, клацнувши лівою клавішею «мишки», вони легко вставлять у відповідь відповідний параграф і на підпис принесуть.
Кажуть: є свої злодії. Так само кажуть: є і свої варвари. Безперечно, надавачі  субсидій   по-злодійськи обікрали людей, хоча формально не полізли до кишені і не забрали гаманця. Однак вони поставили незаможних людей перед вибором: або віддавай за житлово-комунальні послуги все до копійки, а собі залиши лише на хліб і воду і з ліків – на валідол, анальгін. Або плати не за всі послуги. В такому разі споживачу гарантована ще одна пастка: він стає боржником і тоді вже автоматично втрачає право на субсидії. Мабуть, саме на це і зроблено цинічний розрахунок під час запровадження нововведень.
Ще хочу згадати слово «фарисейство»  і застосувати його щодо віце-прем’єра Павла Розенка, який за своїм службовим становищем є куратором і відповідальним за те, що відбувається стосовно надання субсидій. Цей посадовець повідомляє, як важко на двох засіданнях ряду приймали  згадану постанову і що сам він був противником змін у нарахуванні субсидій. Тепер цей «добрий дядечко»  бігає по телеканалах, їздить по областях і дуже хоче знати, як реагує народ на нововведення. Закликає всіх нас не мовчати, адже, мовляв, справді, є питання, які восени можуть призвести до соціального вибуху.  П.Розенко закликає працівників соціального захисту, як представників влади, захищати людей, звертається до комісій: у спірних питаннях допомагати людям. І, як бачимо, все відбувається «благородно» і «гуманно», точнісінько так, як наставляє своїх підлеглих цей високопоставлений чиновник. Але ж  думка працівників управлінь соціального захисту на місцях щодо призначення субсидій нічим не відрізняється від думки кабмінівських можновладців. І можна не сумніватися, що до вирішення життєвої ситуації із наданням субсидії вони нестандартно підійдуть тільки тоді, коли нагорі буде змінено параграф.  П.Розенко  навіть пообіцяв, що найближчим часом нові правила надання субсидій будуть  «переписані». І тут, здається, він лукавить. Адже сам ратує за те, аби вже у жовтні відбулася монетизація субсидій. Тільки, мабуть, грошей для цього немає. Ось і треба будь-що зменшити кількість одержувачів субсидій.  Саме  для цього навесні і було запроваджено цей  єзуїтський «фільтр».
На Тернопільщині приблизно наполовину зменшилася кількість одержувачів субсидій. Це подається як значне досягнення держави, хоча раніше вона пишалася, що у скрутний час допомагає людям. Нинішній «фільтр» запроваджено напередодні різкого підвищення ціни на газ і всі комунальні послуги. Ті, кого сьогодні за формальними показниками відсікають від державної допомоги у виживанні, не стали багатшими. І віце-прем’єр добре це розуміє. І добре знає про це Прем’єр-міністр України В.Гройсман, який нещодавно пишномовно заявив: «Завжди, що я не роблю, думаю про народ».
Ось така вона – дума про народ. Як співається у новій веселій пісеньці: «Я така: на ходу зупиню навіть літака…»
Шановні державні мужі, не беріться зупиняти літаків. Це успішно зробить «баба на баяні». А ви зупиніть убогість у країні. Не будьте варварами. Не руйнуйте того, що вже прижилося. Якщо ви вирішили більше не надавати субсидій усім, хто цього потребує, скажіть про це прямо, а не ховайтеся за надуманими перепонами. Зрозумійте, якщо у минулому людина мала субсидію, а тепер змушена платити за послугу сповна, то для неї розмір комунального тарифу зростає щонайменше вдвічі, і вона, скажімо, змушена понести до каси уже не тисячу, а дві–три тисячі гривень.
Незважаючи на суперечливість постаті народного депутата України, Героя України Надії Савченко, вона у недалекому минулому порівняла підвищення комунальних тарифів у нашій країні із терористичними актами. З цим важко не погодитися. Перегляд умов надання субсидій також можна прирівняти до злочину. Я так думаю. І ви, справді, не мовчіть.                                                Михайло ІВАЩУК