Спогади, які приносять щастя

Минуло понад півстоліття…
Шкільні роки летіли стрімко,
Пурхнули в ясну височінь,
Та в серці юності сторінки,
Як подих весняних цвітінь…
Так, хоча осінь на вулиці і на скронях, але не в душі. Вони збиралися зустрітися ще минулого року, на 50-річчя від часу закінчення школи, але через пандемію свято випускників змушені були перенести. Тож зустрілися на 50 із хвостиком.
У їхньому класі навчалися 29 учнів, це був великий клас, як для теперішньої Дубівецької школи, що у Байковецькій громаді. А якими дружніми вони були у юні роки. Тут, у стінах школи, були різні емоції, дитячі пустощі, перше кохання, й, звичайно, різні оцінки. Здається, це все було лише вчора, а насправді минули десятки років, і в багатьох онуки закінчують чи  закінчили школи.
Вони, однокласники, за кожної можливості зустрічаються, спілкуються: Зеновія Алєксєєв, Богдан Сеник, Олександра Біловус, Ірина Франківська, Василь Кулеша, Ігор Дзіговський, Марія Могильська, Марія Пастернак, Роман Бодасюк, Софія Уніят, Ярослава Задворна, Галина Уніят, Софія Івахів, Галина Яструбецька, Марія Смакула, Марія Кара, Марія Бай, Галина Мартинович, Петро Бай, Зеновій Ханас, Зеновія Ліщинська, Надія Мариновська, Степан Боднарчук, Галина Бай. Щоправда, не усі змогли прибути на зустріч.
Як розповіла Марія Могильська, святкування відбулося із відвідування Літургій у двох храмах святого Архістратига Михаїла с. Дубівці. Однокласники разом з отцями Андрієм та Мирославом помолилися за душі тих, хто уже на землі не зможе ніколи з ними зустрітися, а очікуватиме їх на небесах, світлої пам’яті: Богдана Уніята, Степана Біловуса, Якима Ільківа, Сергія Музику, Зеновія Капітана, Степана Доброводського, а також першої вчительки – Стефанії Володимирівни та класного керівника Люби Сергіївни.
Опісля святкове спілкування продовжили у закладі харчування. Була присутня й Марія Григорівна, яка навчала їх у 3-4 класах, тож можна сказати, що 1-й урок для них знову відбувся.
Кожен розповідав про себе, сім’ю, пригадував неповторні шкільні роки, молодість, яка, як у рядках пісні,  вже «…не вернеться, не вернеться вона…».  У кожного своя доля, свій фах, своя родина – і спільні приємні спогади про юність. Під час спілкування вони значно помолодшали, все ж у такі хвилини, години, дні душа почувається молодою.
У декого спогади викликали непрохану сльозу, а в когось щиру посмішку, і в кожного – найкращі згадки про шкільне життя та вчителів.
Цікаво було дізнатися про те, скільки у кого дітей, онуків. Хто багато літ покинув рідне село, раділи розширенню його інфраструктури.
На майбутнє вони знову домовилися зустрітися, лише б Господь дав їм здоров’я, а решта все вони, сивочолі, організують. Будемо сподіватися, що той після п’ятдесяти хвостик буде щасливим, і вони відзначать й 60-річчя від часу закінчення школи.