Шляхом правди і творення

Понад чверть століття Україна крокує шляхом незалежності. Нелегким і тернистим був шлях до волі. Згадаймо криваві події братовбивчої громадянської війни, підступно організований опричниками сталінської системи штучний голодомор, багатомільйонні втрати українців у пекельному місиві Другої світової війни.
Розповідає голова Тернопільської обласної організації «Меморіал» ім. В. Стуса Антон Грицишин:
– Радянська імперська м’ясорубка нещадно трощила життя і долі українців в енкаведистських катівнях і в сибірських концтаборах. З нечуваною жорстокістю і витонченим садизмом нищили українську інтелігенцію –найбільш свідому й активну верству населення: вчителів, лікарів, священиків, учнівську і студентську молодь. У рабських умовах “суцільної колективізації” відробляло копійчану колгоспівську примусівку селянство. Свої підступні плани більшовицькі зверхники та їх опрічники здійснювали методично: соціальну групу за групою, прошарок за прошарком, кидаючи у пекельну прірву найкращих синів і дочок України – цвіт нації.
Перелік фактів нищення українців можна було б продовжити. Дослідити й обнародувати злочини більшовицької системи в Україні – таку мету поставив перед собою «Меморіал». Перша в тодішньому Союзі “рівноправних республік” офіційно зареєстрована громадська організація була опозиційною комуністичному режиму, а невдовзі їй присвоєно ім’я видатного українця-дисидента, політв’язня сталінських концтаборів Василя Стуса. Його знищили у спецтаборі особливого режиму “Перм-36”, а через чотири роки перезахоронили в Києві.
Перші спроби організувати осередок «Меморіалу» зазнавали з боку місцевої компартійної влади жорстких утисків. Під приводом всіляких причин і заборон зривали проведення зборів. Та попри всі труднощі, у квітні 1989 року установчі збори, на яких був обраний керівний склад і статут обласної організації  «Меморіал», відбулися.
До речі, в цей час паралельно діяв так званий “обкомівський” прокомуністичний «Меморіал», створений під керівництвом тоді ще діючого обкому партії. Правда, існував недовго. Так і не зробивши нічого конкретного із обіцянок, невдовзі відійшов у небуття. Варто також відзначити, що з боку деструктивних сил робилися неодноразові спроби розколоти громадську організацію, штучно прилаштувати до її керівництва “своїх” випадкових людей, однак їх спроби були марними.
Нині, напередодні ювілейної дати – 30-річчя з часу заснування громадської організації, варто згадати, з чого починали свою діяльність активісти «Меморіалу». Перші публічні акції «Меморіалу» відбулися наприкінці 1980-х років. Ставилися вимоги притягнути до відповідальності організаторів і виконавців масового більшовицького терору, відновити законні права колишніх політв’язнів і репресованих, увіковічнити пам’ять жертв політичних репресій: спорудити меморіальні комплекси, пам’ятники, пам’ятні знаки, меморіальні дошки, музеї тощо.
За нашими приблизними підрахунками упродовж сорокових-п’ятдесятих років з області насильно вивезено на “перевиховання” у ГУЛАГ та пересильні табори Сибіру понад 200 тисяч наших краян. Частина з них після каторжних робіт повернулася на батьківщину, але чимало виснажених і знедолених, з підірваним здоров’ям так і не дочекалися омріяної волі. Вони навічно залишилися у мерзлоті приполярної Абезі. Саме в цьому  краї тернопільські меморіальці спільно з львівським товариством “Пошук” віднайшли сотні імен українців, останки яких покояться у Воркутинській області Росії і завдяки Інні Федущак про них подано відомості у книзі “Абезь і Адак:  дорога у вічність”.
Очевидці цих буремних дев’яностих років досі пам’ятають не лише мітинги і акції «Меморіалу» на підтримку демократичних ініціатив, прав і свобод громадян, а й те, як активісти проводили пошуки занедбаних могил українських патріотів, їх урочисте перезахоронення. За роки  діяльності було зорганізовано сотні розкопок і перезахоронень  майже в усіх населених пунктах області, спільно з органами місцевої влади споруджені  пам’ятники, насипано символічні могили. Зокрема, зведено пам’ятники командирам УПА, які прославилися героїзмом і мужністю, Климу Савурі зі Збаража, Рену Мізерному із Вербова Підгаєцького району, Осипу Дякову–Горновому з Олесино Козівського району. З ініціативи нашої організації на Микулинецькому цвинтарі впорядковано братську могилу українських патріотів, розстріляних у 1941 році в тернопільській в’язниці, проведено спільно з Тернопільською міською радою реконструкцію меморіального комплексу «Могили українських січових стрільців». Щороку біля цих святинь проводимо траурні мітинги і панахиди з участю представників місцевої влади, громадськості міста, молоді.
Поза  увагою не залишається історико-просвітницька діяльність. У нашому активі чимало заходів, пов’язаних з відзначенням українських національних пам’ятних і ювілейних дат. Проводимо вечори пам’яті визначних людей нашого краю, презентації книг, які розкривають героїчну боротьбу за свою державу. Торік спільно з освітянами нашої області провели конкурс старшокласників загальноосвітніх шкіл на кращий твір, присвячений 75-річчю УПА. Доробки конкурсантів увійшли до другого випуску альманаху “Зродились ми великої години”, який недавно побачив світ. На високому організаційному рівні відбувся літературно-мистецький вечір “Не відлюбив свою тривогу ранню”, організований спільно з Тернопільським музичним училищем ім. С. Крушельницької, який приурочений 80-й річниці від дня народження Василя Стуса.
Обласна організація “Меморіал” збирає книжки українською мовою для дітей Донбасу. Цю ідею нам підказала одна із відвідувачів громадської приймальні, що працює в нашій організації. До речі, сюди звертаються люди з різними проблемами. Скажімо, колишні репресовані просять допомогти вирішити соціальні проблеми. Людей турбує нинішня економічна нестабільність, соціальні негаразди, непроста суспільно-політична ситуація в країні, воєнні дії російського агресора. Аби надати кожному, хто до нас звертається, дієву допомогу, підтримуємо тісні зв’язки з органами місцевої влади, інколи доводиться звертатися і до своїх колег-меморіалівців з інших областей країни.
Словом, добрих справ на рахунку “Меморіалу” упродовж тридцяти років  немало. Але чи  за цей час наша громадська організація виконала сповна свою місію? Мабуть, що ні. Адже ще не виявлено і не занесено у Золоту книгу пам’яті багато героїв, ще не написано всі героїчні сторінки їх мужньої боротьби, яка і нині триває на сході України. А тому попереду чекає велика і напружена праця в ім’я зміцнення і процвітання незалежної України, в ім’я майбутніх поколінь.
І в цій безкорисливій, благородній праці хочу побажати всім своїм колегам–меморіалівцям творчого натхнення, впевнено іти далі, добиватися більшого.
 

Записав Богдан НИЧИК