РЯТУЙТЕ! У Тернополі вмирає військове волонтерство

Склади штабу Самооборони майдану Тернопільщини – порожні, а волонтери втомилися щоразу шукати нові  способи, як заробити бодай кілька тисяч гривень для бійців АТО. А ще більше вони втомилися від брехні, якою їх щодня поливають. Адже замість вдячності волонтери впродовж трьох років чують лише докори.
«Я втомилася боротися з невидимими ворогами»
«Дуже не хочеться, щоб так було, але рух під назвою «АТОвське волонтерство» вмирає, – каже відомий волонтер «Самооборони майдану Тернопільщини» Лілія Мусіхіна. – Це природно. Є певна межа людського ресурсу. Якщо, скажімо, я й далі на повну силу буду бігти, як загнаний кінь, просто впаду».
У волонтерів масово почали «вилазити» проблеми зі здоров’ям, на які раніше просто не звертали уваги. Бо, кажуть, було не до того.
«За три роки я забула, що таке нормальний сон. Перетворилася у машину, яка постійно повторює собі: «Це треба зробити». Врешті нерви не витримали. Тим паче, що змінилось і ставлення до волонтерів. Нас чомусь сприймають як жебраків або шахраїв. Звісно, є багато людей, які заробляють на війні, але є й такі, котрі віддають останнє, щоб ця війна швидше закінчилася.
Повірте, коли ти до останку віддаєшся людям, а потім чуєш, що тобі хтось купив хату в елітному районі Тернополя чи віллу на Маямі, це – особливо боляче. Я втомилася боротися з невидимими ворогами», – продовжує волонтерка.
Бійцям АТО потрібна наша підтримка
Сьогодні бійці АТО більш-менш забезпечені продуктами харчування й одягом. У волонтерів вони лише просять збирати гроші на дороговартісну техніку. Але де ж узяти такі шалені суми… Волонтери кажуть, що просто не мають морального права брати гроші в бабусь, які віддають останнє. Здавалося, знайшли вихід із ситуації – почали організовувати ярмарки, навчилися випікати пряники, вишивати картини на продаж. Але сьогодні цього не достатньо.
«Спочатку до нашого штабу ящиками зносили все необхідне. За лічені години знаходилися люди, які допомагали шити форми, в’язати шкарпетки і шапки, вишивати картини, а згодом це все продавати. Але ці люди приходили лише на кілька годин. Ми ж з Романом були у штабі 24 години на добу. Сьогодні ми залишилися самі. Люди втомилися допомагати. З кожним днем стає все важче заробляти. Нині на складі є 10 ящиків чаю і один ліків. Але це мізер, майже нічого…», – бідкається пані Ліля
Щодо потреб бійців, волонтерам відомо, що вони потребують ліків, медичних матеріалів, легких моделей берців. Часто за допомогою до тернопільських волонтерів звертаються госпіталі.
«Хочеться, щоб люди не забували про жертв війни, про вдів, сиріт і тих вояків, у кого війна відібрала здоров’я, – наголосила Лілія Мусіхіна. – Якщо люди почнуть про це забувати, ми – не нація. І не маємо права на існування».
«Я втратила себе як журналіста і як письменницю»
Просто забути про три роки життя волонтери не зможуть. Не дозволять їм цього зробити бійці АТО, які щодня телефонують, розповідають про військові будні. Сьогодні саме вони починають підтримувати волонтерів, адже розуміють, що ті втратили попередні професійні вміння.
«Великий жирний хрест стоїть на мені як на журналістці й письменниці. За ці три роки війни я втратила всі навички. Я не знаю, як далі жити. Але вірю, що знайду себе, що виживу так само, як і Україна», – підсумувала Ліля Мусіхіна.
Віта КУКУРУЗА