Прості солдати змінюють армію: історія воїна тернопільської артбригади

Родом із Хмельниччини, Кістяк у свої 31 рік має уже три контракти з українською армією. Перший контракт він підписав у 2016 році. Хоч до цього не бачив себе у війську, армія стала для нього джерелом нового досвіду, самоорганізації та терпіння. Зараз коригує вогонь батареї по противнику.

З дитинства життя Кістяка не було легким. Коли йому виповнилося 11 років, він залишився без батьківської опіки й переїхав жити до дідуся. Той став для хлопця і наставником, і підтримкою, виховуючи його в умовах, де відповідальність і самостійність були не просто словами. Проте доля завдала нового удару: дідусь помер, коли Кістяку було лише 19. Єдиною близькою людиною залишилася тітка, якій він допомагав за першої ж можливості.

Армія тоді здавалася хлопцеві чужим світом. Навіть думка про строкову службу викликала спротив.

— Ще в школі, коли у військкоматі проходили медогляди, у мене повністю відбили бажання служити, — зізнається він.

Та й загальний стан Збройних Сил України, за словами співрозмовника, у мирний час не сприяв позитивному ставленню. Забезпечення було неналежним, ставлення до військових — байдужим. Ті, хто йшов у армію, часто робили це не з поклику серця, а заради кар’єри чи стабільної зарплати.

Перший контракт із Збройними Силами України Кістяк підписав у 2016 році, вступивши до Тернопільської артилерійської бригади. Щоразу, коли закінчувався контракт, він повертався.

— Звик до військового життя, — каже. — Хотів вчитися новому, працювати над собою. Терпіння і самоорганізація — це те, чому навчила мене армія.

Коли у 2022 році почалася повномасштабна війна, Кістяк служив уже за третім контрактом. Він мав чималий досвід: ротації в зоні АТО, де інтенсивність бойових дій була меншою, там офіційні перемир’я чергувалися з періодами активності. Але з початком великої війни все змінилося.

Географія його війни охоплює Луганщину, Донеччину, а з лютого 2022 року — Київщину та Запорізький напрямок. Найважчими були перші дні на Київщині.

— Було не зрозуміло, що відбувається, — пригадує солдат. — Все неочікувано, все хаотично. Та згодом адаптувалися, зорганізувалися.

Він одразу зрозумів, що ця війна зовсім інша: щодень літаки, бомбардування.

— Просто надіявся на краще, — ділиться тодішніми емоціями артилерист.

Особливу цінність людського життя Кістяк усвідомив у другий день повномасштабного наступу, коли їхній командир наказав відходити, але залишився сам, щоб упевнитися, що всі підлеглі безпечно покинули позиції.

З часом бойові завдання ставали все складнішими. Ворожі сили вкладали величезні ресурси в розвідку і створення перешкод. Найважчими, за словами Кістяка, були умови під час кожного виїзду.

— Зима, в полі — багнюка, переїзди в болоті, неохоче переповідає військовослужбовець, — словом, історії не дуже приємні.

Однак навіть у таких умовах солдат знаходить сили працювати. Головна мотивація — це взаємопідтримка в колективі.

— Ми терпимо, — додає артилерист. — Колектив у нас нормальний, кожен розуміє, навіщо він тут. І це допомагає рухатися далі.

Обов’язки Кістяка як артилериста — підтримка бойових підрозділів на передовій. Артилерія — це очі та кулак армії, що забезпечує прикриття, нищить ворожі укріплення та забезпечує прориви.

— Прокидаємося не зранку, а частіше вночі, — описує свій типовий день солдат.— Робота починається за командою, і ми працюємо. Відбій — не завжди ввечері, іноді доводиться продовжувати роботу і вночі. Відпочинок залежить від чергування, але щоб нормально функціонувати, потрібно хоча б 6 годин сну. Правда, не завжди це виходить.

Ворожих дронів не глушать РЕБи
У польових умовах забезпечення відіграє важливу роль. За його словами, привізна кухня добре налагоджена: є вода і необхідні продукти.

— Бліндажі облаштовуємо самі: важливо, щоб було опалення, щоб не текло зверху, — розповідає Кістяк, — Іноді доводиться самому копати, але це теж частина роботи.

На Донецькому напрямку відстань до ворога зазвичай становила 6–8 км.

— У них більше засобів розвідки, більше обстрілів, — невтішно констатує військовослужбовець. — Ми навчилися боротися з FPV-дронами за допомогою РЕБів і спостереження, але вони теж вдосконалюються.

Особливу загрозу, за словами співрозмовника, представляють нові модифікації дронів на оптоволокні.

— Ці БПлА летять до 20 км, і їх не можна заглушити засобами радіоелектронної боротьби, — пояснює Кістяк. — Вони несуть кілька кілограмів вибухівки, і впливати на них ми не можемо. Це небезпечна штука, яку ворог почав активно використовувати.

Поряд із технічними викликами є і моральні. Найбільше солдата тривожить невідомість:

— Іноді здається, що все це можна вирішити на іншому рівні, а не тут, в окопах, — ділиться солдат. — Але є ті, кому ще важче — ті, хто ближче до нуля, у найгірших умовах.

Ресурси для витримки Кістяк черпає у колективі.

— Ми — як родина, підтримуємо один одного, жартуємо, щоб не падати духом, — каже. — Це допомагає триматися, навіть коли дуже важко.

Солдат вірить, що війна – це не лише боротьба на фронті, а й можливість змінювати підхід до виховання та ставлення до армії.

Особливе враження на Кістяка справили спільні навчання з естонськими інструкторами.

— У них усе зовсім інакше, — каже. — Вже у школі цивільні фахівці проводять заняття, допомагаючи дітям обрати майбутню спеціалізацію у війську. Це формує інше ставлення до служби, сприйняття армії як гідної професії. У нас цього довго бракувало, все виглядало так, ніби воно непотрібне.

Тепер йому хочеться вірити, що Збройні Сили продовжать розвиватися, а ставлення до армії зміниться назавжди.

— Війна змінює людей і розставляє пріоритети, — підсумовує розмову Кістяк. — Головне для мене зараз — це віра в те, що після Перемоги ми зможемо побудувати нове, мирне життя і не допустити глобальної війни у майбутньому.

А щодо себе особисто — мріє навчитися чомусь новому: вивчити іноземну мову або мову програмування.

— Я завжди любив опановувати щось нове, — розповідає. — У дитячі роки мріяв стати баскетболістом, але не склалося. Тепер хочу рухатися у напрямках, які відкриють для мене нові можливості.

Кістяка побратими описують як людину з добрим і спокійним характером, тому з ним надзвичайно приємно працювати.

— До завдань ставиться надзвичайно відповідально і прискіпливо, що забезпечує якісний результат у найскладніших умовах, — характеризує його командир на псевдо Шторм. — Скромність — одна з його визначальних рис: він ніколи не хвалиться здобутками, хоча заслуговує на визнання. Постійне прагнення до самовдосконалення і саморозвитку робить його не лише цінним товаришем у службі, а й прикладом для інших. Він завжди готовий допомогти і підтримати побратимів, незалежно від обставин.

Джерело: 20 хвилин