Повідомити новину

Поширити:

 Нагірний Карабах уже вдруге за цей рік і вкотре за останні тридцять став гарячою точкою на мапі світу. І Вірменія, й Азербайджан називають регіон своїм.
Баку вимагає повернення окупованих Вірменією територій та щонайбільше автономії Нагірного Карабаху у своєму складі; натомість Єреван вважає невизнану Нагірно-Карабаську республіку своєю.
Історія Нагірно-Карабаського конфлікту тягнеться кількасот років; що буде зараз – прогнозувати вкрай складно. Ми коротко згадуємо історію Нагірного Карабаху й пояснюємо, що особливого в нинішньому загостренні між Вірменією та Азербайджаном.
Нагірним Карабахом називають територію на Південному Кавказі, розташовану між сучасними Азербайджаном та Вірменією. На початку ХІХ ст. Російська імперія перемогла у війні з Іраном (тодішньою Персією), і за договором 1813 р. до її складу увійшли перські території Кавказу –  сучасних Вірменії та Азербайджану включно з Нагірним Карабахом. Це заклало підвалини сучасного Нагірно-Карабаського конфлікту.
Після Російської революції 1917 р. Карабах відійшов до Азербайджану. Один із принципів політики тодішнього керівника Радянського Союзу Й. Сталіна полягав у розділенні народів між різними республіками. Так, населений на той час переважно вірменами Нагірний Карабах (як Нагірно-Карабаська автономна область, НКАО) потрапив до Азербайджанської РСР.
Наприкінці 1980-х рр. давнішні суперечності між Вірменією та Азербайджаном поновилися з новою силою. Влада Нагірного Карабаху прагнула до об’єднання з Вірменією; остання теж виступала за, тоді як Азербайджан і центральна влада СРСР – проти. У 1988 р. парламент НКАО ухвалив резолюцію про приєднання до складу Вірменії, а через два роки Вірменська РСР приєднала до себе Нагірний Карабах в односторонньому порядку.
Суперечки щодо її належності призвели до повномасштабної війни, яка закінчилася в 1994 р. перемир’ям.
Зараз територія Нагірного Карабаху і сім прилеглих до неї районів перебувають під контролем вірменських сил – невизнаної Нагірно-Карабаської республіки (НКР).
Новий спалах насильства в конфлікті, який триває уже понад 30 років, назрів минулого літа, коли в середині липня бойові зіткнення виникли на кордоні між Вірменією та Азербайджаном далеко на північ від спірної території Карабаху.
Цього року від 27 вересня – черговий ступінь ескалації конфлікту навколо Нагірного Карабаху, в регіоні вздовж усієї лінії зіткнення тривають бойові дії з обох боків із застосуванням важкої зброї.
Сторони висувають взаємні звинувачення у розв’язуванні агресії. Загиблі та поранені є з обох боків, дані сторін суттєво відрізняються одне від одного. Багато хто побоюється ще більшої ескалації та перетворення конфлікту на повномасштабну війну на Південному Кавказі.
Оскільки вірмени та азербайджанці проживають у багатьох країнах світу, то конфлікт починає виходити за межі Нагірного Карабаху. Сутички між ними вже відбувалися в інших країнах, зокрема Росії та США. І нам потрібно зважати, щоби таке не повторилося в Києві чи Тернополі. Адже азербайджанці та вірмени проживають і в Україні, також у Тернополі є азербайджанська та вірменська діаспори. Україна для них стала другою батьківщиною. Тому сторонам конфлікту потрібно поважати українське законодавство та пам’ятати, що наша держава також бореться із зовнішнім агресором. Окрім того, представникам органів влади необхідно вкрай обережно та зважено підходити до оцінки та коментарів конфлікту, оскільки необдумані заяви та висловлювання  з цього приводу можуть призвести до непередбачуваних наслідків як на міждержавному рівні, так і негативно вплинути на стан міжнаціональної злагоди в Україні.
Більшість країн та міжнародних організацій закликають Вірменію та Азербайджан до деескалації: ще одна гаряча точка на мапі світу в умовах пандемії не вигідна нікому. Правильно ухвалені рішення та діалог сторін допоможуть уникнути безневинних жертв.
Андрій ЛИСТОПАДОВИЙ