«Прелюдія до Вічності» Рити Квач з Почаєва – нова книга в культурному просторі Тернопілля

Нині, коли в Україні йде війна на знищення як самих українців, так і нашої національної ідентичності, необхідно не лише вберегти наші духовні і культурні цінності, але й примножити їх. І те, що в цей нелегкий для країни час видають книги, надзвичайно важливо.

Так, нещодавно в Кременецькій міській бібліотеці-філіалі ім. Ю. Словацького відбулася презентація книги журналістки, краєзнавця, головного зберігача фондів Почаївського історико-художнього музею Рити Квач «Прелюдія до Вічності», четверта в її доробку. Це літературно-художнє  видання, високоякісної поліграфії  (друкарня сім’ї Дятликів с. Корнин Рівненської області), креативний дизайн обкладинки (Володимир Басалига, Тернопіль). Як усе відбувалося і про що йдеться в книзі маємо нагоду дізнатися від самої авторки, як мовиться, із першоджерела.

– Пані Рито, розкажіть, будь ласка, хто організував згаданий захід та де і як він  відбувся?

– Мій творчий вечір був організований з ініціативи редактора літературно-мистецького альманаху «Курінь», поета Івана Потія (також висококласного будівника, громадського активіста) в камерній атмосфері мистецьки оздобленого, затишного кафе згаданої бібліотеки. Атмосфера – по-домашньому затишна, привітна, водночас творчо-інтелектуальна і толерантна до розмаїття думок і поглядів. В основному це були люди, які люблять слово і майстерно ним володіють. Так пані Валентина Шпак (яка була присутня на презентації двох моїх попередніх книг) усе своє педагогічно-професійне життя віддала вихованню покоління, яке підростає, в Кременецькій обласній гуманітарно-педагогічній академії  ім. Т. Шевченка, де також створила музей історії цього навчального закладу. Вона – авторка книг, багаторічна кореспондентка кременецьких та тернопільських газетних видань, активна просвітянка.

Пані Ольга Біркова теж талановитий педагог, лікар-викладач Кременецького медичного фахового коледжу ім. Арсенія Річинського, яка виховала плеяду кваліфікованих фахівців своєї справи. Пані Ольга творча особистість: вона редактор низки дитячих збірок, поетка, авторка музики і пісень, бард, учасник багатьох мистецьких заходів. Її поетичні публікації вміщені на сторінках літературно-мистецької періодики краю. А також вона  очільниця громадської організації «Кременчани».

Людмила Мінська – ексдепутатка Кременецької міськради, поціновувачка слова, пензля і інших видів мистецтва, щира і цікава у спілкуванні.

Розмаїто обдарований працівник культури Віктор Підгурський – сценарист, телевізійний режисер, ведучий концертів і фестивалів, гумористичних телепрограм, гуморист, поет-пісняр, виконавець .

Інша цікава творча особистість – пан Олег Домбровський, публіцист, автор книги, автор музики і пісень, бард.

Серед присутніх знаходився й художник, поет, краєзнавець, учасник археологічних розкопок на Кременеччині Володимир Крутевич-старший.

Активну участь у спілкуванні брала й знана українська художниця Валентина Сімащук – традиційно ілюстраторка моїх видань. Без її мистецького оформлення вони були б збідненими і недовершеними.

Отож, аудиторія зібралася розмаїта, творча і зацікавлена.

– Тож про що Ваша остання книга, адже назва в неї інтригуюча?…

– У цьому виданні йдеться про мої духовні пошуки, філософські роздуми над сенсом буття і призначення людини в світі. Робоча її назва – «Шлях до себе», конкретніше – шлях від повної байдужості до питання існування Бога, професійного атеїзму  (науковий співробітник Почаївського музею атеїзму) – до віри, прийняття християнської моделі світу та практичного слідування за Христом. Останнє – найважливіше, бо, як стверджує Святе Писання, «віра без діл мертва». У книзі намагаюся донести до читача послідовну зміну парадигми з атеїстичної на християнську (враховуючи, що моє становлення як особистості відбувалося в умовах радянської атеїстичної системи), подальше духовне становлення і зростання. Нині чимало людей змінили власне «вивіску», іменуючи себе християнами, не переживши ні духовних пошуків, ні внутрішнього  переродження.  Таким чином, обманюючи насамперед самих себе (Бога ж обманути неможливо).

У релігійній спільноті країни, на жаль, мають місце міжконфесійні розбіжності, які заважають пізнавати істини Божі. Глибоко переконана, що вони існують лише в розумі християн, в їх уяві, а догматичні стіни, які вони вибудували між собою, до неба не доходять. Сьогодні це підтверджується об’єднаною позицією усіх християн (і не лише) в Україні для надання спільної допомоги і військовим на фронті, і тим, хто постраждав від війни. Як зауважив хтось з богословів, «серед християн в головному повинна бути єдність, в другорядному – свобода (форма поклоніння тощо), а в усьому – любов. Ось тоді  світ стане досконаліший: зла та ненависті в ньому буде менше. Звідси кожен людський вчинок має значення, адже наше людське життя – це лише Прелюдія до Вічності.

– Мабуть, тема, що обговорювалася, викликала чимало дискусій?

– Так, і це я вважаю позитивом, адже ніхто з присутніх не залишився байдужі! Зрозуміло, що всі люди різні  і ментально, й інтелектуально, у  кожного свої життєві обставини. Та й тема дражлива, адже відомо, що політичні і релігійні диспути нерідко стають вибуховими.  Оскільки ж  кременчани – народ толерантний, достойно вихований, то у нас все склалося (усміхається). У багатьох моментах розмова відбувалася «від серця до серця» (хоча кожен притримувався власних поглядів). До прикладу, дуже зворушливо й довірливо в ході зустрічі прозвучала поезія Ольги Біркової:

Часто в небо заглядаєм,

Чи Бог не літає.

Може, в собі пошукаєм, –

Там Він місце має.

Ми це «совістю» назвали,

І «любов’ю» тоже.

В когось вдосталь,

В когось – мало,

 Збагати нас, Боже!

 – Пані Рито, на Вашу думку наскільки актуальною нині для українців є піднята Вами в книзі тема?

– Вважаю, що сьогодні, мабуть, як ніколи раніше, наш народ потребує віри у Творця-Вседержителя, надії на Його справедливість, пізнання Його як Спасителя кожною людиною зокрема (адже колективної віри не існує), переосмислення і зміна власного життя і життя суспільства. Настав час  викорінити такі негативні явища в українському суспільному просторі як корупція, крадіжки, колабораціонізм, байдужість тощо. Але починати зміни кожен повинен із себе. І бачачи наше стремління до істини, Бог обов’язково приведе нашу націю до перемоги над ворогом і фізичним, і духовним.

– Пані Рито, бажаю, щоб Ваша книга віднайшла свого читача!