Постріли щохвилини і кава зі смаком пороху: історія артилериста 2 Галицької бригади НГУ

Українська артилерія — символ вогневої могутності, що тримає оборону й змінює хід бою там, де ворог наступає цілими лавинами. За кожним точним пострілом стоїть навчений екіпаж, десятки злагоджених дій та важкі снаряди, що день у день летять у бік ворога. Один із тих, хто нині називає себе “богом війни”, — гвардієць 2 Галицької бригади Національної гвардії України з позивним «Журек».

Ще чотири роки тому Юрій, за фахом агроном, працював лаборантом хімічного аналізу на олійному підприємстві. Після початку повномасштабного вторгнення він став на захист України у лавах НГУ — і починав свій шлях… із кухні.

“Я мав невеликий досвід у приготуванні їжі, тож мене поставили кухарем. Побратимам дуже подобався мій борщ, але хотілося чогось нового. Одного разу зварив журек — польську страву. Усім зайшло настільки, що так і приклеївся позивний — Журек,” — усміхається гвардієць.

Повернувшись із першого відрядження, Юрій зацікавився артилерією — тією самою силою, що здатна переламати перебіг бою. Вивчав усе про гвардійські артилерійські підрозділи, а згодом клопотав про переведення. Коли у його бригаді з’явилась батарея самохідних артилерійських установок, не вагався — попросився туди.

“Мені казали: сиди на кухні, хіба там погано? Але в мені вже горів вогонь цікавості. Вражали новини про Хаймарси, Богдани, Краби, Цезарі — хотілося бути частиною цього,” — згадує Журек.

Свій бойовий хрещений вогонь артилерист пройшов на Покровському напрямку. Тоді він був заряджаючим — подавав 27-кілограмові снаряди до гармати. Під час одного з масштабних штурмів ворога підрозділ отримав завдання зупинити просування окупантів.

“Було майже сьома ранку, коли почали працювати. Ми били скоординовано, кожна гармата — у свій сектор. За годину відпрацювали приблизно 50 снарядів. Стріляли фактично щохвилини,” — розповідає військовий.

Завдяки потужному артилерійському вогню гвардійцям вдалося зірвати наступ противника. Після того бою, каже Юрій, він надовго запам’ятав смак кави зі спаленим порохом і гул у голові від відлуння пострілів.

Однак робота артилериста — це не лише гарячі бої. Це постійне обслуговування техніки, перевірка гармат, догляд за машинами. І найважливіше — взаємна довіра та підтримка між побратимами.

“Яким би важким не був бій, коли поруч твої хлопці — усе можливо. І після вогняного штурму завжди знайдеться хвилина, щоб випити кави з порохом… або зварити журек,” — підсумовує гвардієць.

Українська артилерія щодня доводить, що є справжньою силою, здатною тримати оборону й наближати перемогу. А за кожним її пострілом — такі історії, як у Юрія. Історії мужності, відданості та любові до побратимів і своєї землі.