Ольга Новоставська: і віршує, і малює

Ольга Новоставська – людина багатьох талантів, яка вправно вміє працювати і з фарбами, і з художнім словом. Для багатьох учасників обласного літературного об’єднання, багаторічною членкинею якого вона є, виявилося великим сюрпризом, коли на одному із засідань, окрім віршів, вона представила свої художні роботи.

Сьогодні я у Копичинцях. Веду з пані Ольгою бесіду в її творчій майстерні, у яку вона переобладнала невеличку, але найбільш сонячну кімнату в своєму будинку.

– Першим аж напрошується запитання: що було спочатку: вірші, чи картини? 

– Малював мій батько, від нього вміння передалося мені й моєму синові. Поезія прийшла потім. Напевно, тому, що образи візуальні та словесні нерозривно пов’язані між собою.

– Розкажіть про жанри й тематику ваших поетичних творів. І про те, як ви стали членом літературної спільноти.

– В основному, пишу лірику: пейзажну, духовну, інтимну. Проте не варто зациклюватися на чомусь одному. Тому в творчому доробку маю і гумор, і сюжетні, й патріотичні вірші. 

 Як, напевно, кожен поет-початківець, спочатку писала вірші лише для себе, як кажуть, у «шухляду». Потім наважилася виставляти свої поезії під псевдонімом на одному із поетичних сайтів. Там я й познайомилася з талановитою поетесою з Гусятинщини Любов’ю Печінкою. Саме вона й дала мені путівку у літоб’єднання, за що їй щиро вдячна. Адже саме на засіданнях у світлиці ТОО НСПУ ми одне в одного набираємося досвіду, маємо змогу почути відгуки критиків на свої твори. Чи просто себе показати і почути інших. Ба, навіть просте спілкування з такими постатями, як Олег Герман, Ніна Фіалко, Володимир Кравчук, Богдан Кушнірик (до речі, мій наставник у поезії), Валентина Семеняк чи Ганна Гайворонська (почесна членкиня із Луганщини) дає величезний заряд позитивних емоцій і натхнення. 

– А що стало поштовхом до того, що ви взяли в руки пензля? 

– Товаришую з пензликом із дитинства. Правда, тоді була акварель, а малюнки – кольоровими. Коли батько малює і дитина спостерігає за ним, то навчати дитя майже не потрібно – уміння передається з кожним порухом руки, кожною лінією та мазком. Головне – мати терпіння і бажання навчитися, а також уважно дослухатися до порад, вміти сприймати критику.

– Ого, у вас в родині ціле покоління художників. Можете трохи більше розповісти про це?

– Мій тато Роман Велиток викладав у школі Чорткова уроки малювання та трудового навчання. Мав багато завдань з оформлення стендів та плакатів для школи, а вдома до ночі як не малював, то писав. З його доробку збереглося, на жаль, лише декілька картин, написаних олійними фарбами. Вони тепер є своєрідним вказівником для нас. Коли я підросла, обрала професію кравчині, бо дуже хотіла одягати себе та інших у вишуканий одяг, який повинен підкреслювати красу людини, фігуру та дарувати радість. Тож уміння малювати стало в нагоді у майбутній професії.

Мої діти усі талановиті, але тільки син Ярослав з дитинства захоплювався малюванням, ліпленням. Ще маленьким показував прекрасні результати у творчості, тому обирав фах цілеспрямовано. За плечима в нього навчання у Теребовлянському коледжі, потім в інституті мистецтв ТНПУ ім. В. Гнатюка. Має досвід у живописі, графіці, скульптурі. Вважаю, що його малюнки є набагато кращими за мої. Дідусь пишався б ним не менше, ніж я. Тішуся тим, що й онуки теж мають неабиякі таланти в образотворчому мистецтві.

– Як називається техніка і стиль, в яких ви творите? 

– Цей найбільш масштабний, популярний і багатогранний стиль – реалізм. Для нього характерна натуральність, точність втілення внутрішньої суті і зовнішньої оболонки, передачі форм, параметрів, відтінків. Я використовую змішану техніку, де вугілля доповнює олія або навпаки. 

– Чи не кортить спробувати себе в інших живописних жанрах? Наприклад, радикально перейти на полотна постмодерністського напряму? 

– А чом би й ні? Можливо, колись і спробую експериментувати. Випробувати своє уміння в інших жанрах цікаво й оригінально, тільки для мене реалізм завжди був і буде на першому плані, постмодернізм є лише його наслідком. 

– Пані Ольго, ваші картини викликають захоплення реалістичністю. На перший погляд, їх можна навіть сплутати зі світлинами. Але зізнайтеся, чи не було таких випадків, коли людям не подобалися ваші малюнки? 

– Я часто люблю робити несподівані подарунки своїм рідним і друзям. Спочатку знаходжу якусь цікаву світлину, на якій зображений хтось із членів їхньої сім’ї чи домашніх улюбленців, потім з-під мого пензля народжується картина. До цього часу не було жодної людини, кому би моя ідея не сподобалась, адже портрет, у який художник вкладає свою працю, завжди більше цінується, ніж звичайне фото. 

З одного боку, малювати зі світлини простіше, адже зображення на ній нерухоме. Проте, значно цікавіше – з натури, коли познайомився із моделлю, адже тоді можна фантазувати, кількома штрихами підкреслюючи ту чи іншу рису її характеру.

– Ваші вірші є в Інтернеті, ви публікувалися в пресі та альманахах. А чи плануєте організувати виставку своїх картин? 

– До виставок ще далеко. Деякий час намальована мною людина чи тваринка живе на полотні у мене вдома. Але потім я її віддаю, наче дарую комусь часточку своєї душі. Може, в майбутньому буде більше часу малювати суто для власного задоволення, тоді й набереться потрібна кількість полотен і з’являться відповідні пропозиції. 

– А чи не заважають ваші поетичний та художній таланти одне одному? І як щодо планів поєднати їх в ліричній збірці з власними ілюстраціями? 

– Це не поодинокий випадок, коли автори пишуть і малюють водночас. Подібні приклади шукати довго не потрібно. Тарас Шевченко був геніальним поетом і водночас творив картини. Знаю таких людей і серед членів нашого літоб’єднання: це його очільник Зіновій Кіпибіда, поет Олег Герман та гуморист Віктор Насипаний. 

А щодо ілюстрацій до власних віршів, то це не проблема, але мені буде приємніше, коли їх зробить мій син, чи хтось із внуків. Але для збірки потрібно значно більше творів, ніж у мене є зараз. Тим більше, що з початку війни натхнення до віршів майже немає. Настрій не той.

– І наостанку, що б ви побажали всім, хто хоче досягти майстерності у живописі? 

– Я сама поки що роблю перші кроки у відтворенні образів саме в такому стилі, працюю над удосконаленням свого власного й неповторного «почерку», тому якісь особливі поради давати не можу. Але найголовніше, чого бажаю, – це працьовитості, натхнення і терпіння, бо мистецтво вимагає повної віддачі часу, душі та сил.