Олег БАРНА: «Відродження українського села можливе за умови єдності та бажання бути господарем на власній землі»

Відвідуючи села свого округу, зауважив, що у населення є багато питань стосовно неналежного розвитку інфраструктури, поганих доріг. Дивно, але чомусь саме з цими проблемами люди пов’язують вимирання українського села. Адже основною причиною є відсутність робочих місць, зокрема для молоді, низькі зарплати бюджетникам тощо.
Якщо взяти радянські часи, коли були колгоспи, то була й робота та офіційна заробітна плата, стаж. Колгоспи розвивали інфраструктуру: будували місцеві дороги, клуби тощо. Кошти на все це заробляли із української землі. Невже ця земля кудись зникла? Ні, вона залишилася, але люди, ставши власниками, не стали господарями. Підписавши немудрі угоди, віддали землю в оренду заїжджим агрохолдингам, позбавили як себе, так і свої села будь-якої перспективи розвитку, добробуту, майбутнього, працевлаштування своїх дітей. І ні держава, ні я, ні сільська рада не мають впливу на ці процеси, бо влада не вправі втручатися у провадження бізнесу та взаємовідносини (угоди, домовленості) між його партнерами: орендарем (агрохолдингом) та орендодавцем (власником паю). Бо так є у всьому світі. Влада може тільки контролювати бізнес стосовно сплати податків, дотримання природоохоронного законодавства, норм протипожежної безпеки тощо. На жаль, люди цього ще не розуміють. Отож, постає питання: чи використали селяни весь потенціал, ресурси, можливості, яким вони володіють, для того, щоб село процвітало? Гадаю, що ні, бо нинішній стан сіл тому підтвердження.
Ми нині спостерігаємо, що використання землі здійснюється з максимальним  зиском для агрохолдингів.
Земля і тільки земля є основним засобом добробуту українських родин та економічною основою відродження села. Отож, селянам, котрі є власниками земельних паїв, потрібно навчитися диктувати свої умови агрохолдингам-орендарям, щоби не тільки люди, а й село, бюджетники мали найбільший зиск із землі. А це можливо лише тоді, коли в агрохолдингів з’явиться інтерес до предмету, що їх цікавить, – землі. Тому, коли  закінчується строк договорів оренди, вони самі йдуть до нас.  І саме в цей момент і потрібно виявити мудрість і об’єднатися у спілку землевласників та доручити своїм компетентним чесним людям від імені членів спілки вести перемовини із агрохолдингами. Саме це убезпечить нас, звичайних людей, а також одиноких і немічних власників паїв від афер і обману висококваліфікованих і високооплачуваних  юридичних  представників, бо не кожна людина є юристом, який достеменно орієнтується в цих питаннях. А якщо хтось гадає, що зможе вмовити на свою користь високооплачуваного юриста-професіонала, то я запевняю: цього ніколи не буде. Але найстрашніше те, що деякі місцеві людиська за отримані подачки, будучи депутатами від нібито патріотичних партій, ошукують своїх же земляків, намагаючись віддати людські паї агрохолдингу.
Отож, перед закінченням договору оренди землі уповноважений від власників паїв представник має висунути наступні вимоги перед агрохолдингом:
– окрім діючої орендної плати за пай, спрямувати по 300 грн за кожен га на розвиток села (у Хмельницькій області так люди і постановили), відбудувати дороги, вулиці, котрі вони ж найбільше й руйнують, і головне: на кожну  1 тис. га створити 30 робочих місць для людей цього ж села, відновити ферму та закупляти в селян молоко не по 4 грн, а  по 8 грн  (як це вже роблять на Тернопільщині). І якщо агрохолдинг відмовиться, то  виклавши цю пропозицію публічно, знайдеться не один аграрій, який погодиться на ці умови. І в результаті перемовин надасть землю в обробіток тому, хто створить не 30, а 40 чи 50 робочих місць, чи дасть більше коштів на дороги села.
Але я вважаю, що відродження села почнеться тоді, коли ми навчимося багатіти на своїй землі, коли станемо справжніми господарями і почнемо самостійно обробляти та вирощувати ті культури, які даватимуть значний прибуток родинам, роботу людям, достаток селам. Необхідно самостійно опанувати весь цикл – від вирощування до реалізації сільськогосподарської продукції. Перед тим, як розпочати вирощування тих чи інших культур, фермер має спершу спланувати, куди він їх буде реалізовувати, адже, керуючись світовою практикою, можу сказати, що спочатку необхідно знайти ринки збуту. Відповідно до цього складають бізнес-план, аналізують, що вигідно, а що ні, і вже тоді вирощують найбільш оптимальні та прибуткові культури чи тваринництво.
Очевидно, що пересічному громадянину важко буде осягнути весь спектр необхідних знань – від агрономії, техніки, і до… бухгалтерії, менеджменту, юриспруденції, міжнародного права тощо. Але наша земля вже має чудові приклади 80-річної давнини – кооперації українського селянства, котре вистояло під тиском польської окупації, коли українські господарники самостійно вийшли на світові ринки із аграрною продукцією. Такі приклади вже є в Україні, на Тернопільщині, коли  селяни забрали паї в агрохолдингів після закінчення договору, об’єдналися в кооперативи, виграли неурядові гранти на допомогу розвитку підприємництва та почали самостійно вирощувати ягоди, малину, смородину, збувати за кордон та отримувати прибуток 90 тис. грн з 1 га. Отож, і в Польщу не потрібно їхати. Але польський фермер, маючи 5 га, є господарем, та ще й українці їздять до нього на заробітки. А чому не навпаки?
Земля любить не лише роботу, а й розум, бо дурна робота може довести до збитків.
Потрібно постійно самонавчатися, оскільки розвиток іде вперед. Бо коли біля Борщова датчани збудували комплекс, оскільки їм вигідно вирощувати у нас свиней, а нам на своїй землі – не вигідно, то, мабуть, у нас в голові щось не так. А якби люди, які вирощують помідори та огірки, створили кооперацію, написали проект та отримали гранти для переробки овочів, то їх прибутки виросли б удвічі, а роботу мали б значно більше людей на тривалий час.
Саме тому народні депутати фракції БПП від Тернопільщини внесли пропозиції, які були підтримані ВРУ. Ними передбачено дотації на сільське господарство: 1 млрд грн – на розвиток дрібного фермерства, 0,5 млрд грн – на садівництво, 5 млрд грн – на тваринництво і переробку с/г продукції, до 40% компенсації за  придбання с/г техніки вітчизняного виробництва.
Я проти того, щоби вчителі, медики, працівники культури виживали за рахунок землі. На землі мають працювати спеціалісти, професійні фермери, щоб прибутки від високих врожаїв давали доходи у сільські бюджети, з котрих виплачували б достойну зарплату інтелігенції села. Держава, навіть у цей скрутний час, будує дороги, що не робила у мирні часи. Але на умовах співфінансування з аграріями, які найбільше використовують ці дороги, або громадами.
Тому прошу всіх не чекати, що хтось прийде і  допоможе, а працювати на землі, на благо своєї родини та багатіти. А коли буде багата кожна українська родина, то буде багата і Україна.
Олег БАРНА, народний депутат України