На велосипеді – у вісімдесят шосту осінь

Ви часто бачите 86-літнього чоловіка – на велосипеді? Михайло Степанович ще крутить педалі. Правда, не так хвацько, як колись. Одначе на город, в сільську амбулаторію сімейної медицини чи в другий кінець Нагірянки Чортківського району – цілих п’ять  кілометрів, пішки далеченько. А на велосипеді швидко добрався. Знає  чоловік, що усе життя – як на тому  велосипеді: якщо зупинишся, не будеш ставити собі цілі – впадеш. Впадеш у застійне болото зневіри, хвороб, старості. Тому й не зупиняється. Знає: якщо ти не цікавишся життям – життя перестає цікавитись тобою.
Очі в Михайла Степановича Бандури – живі, допитливі. Досі читає, правда з двома лупами і більше – фахову літературу про здоров’я та як його зберегти. Коли працівники управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області та Чортківського відділення управління завітали до його оселі, розповів багато цікавого про різні методики лікування та оздоровлення, які випробував на собі. Завідувач сільською амбулаторією сімейної медицини Люба Іванівна Костельна, яка разом з працівниками Фонду відвідувала подружжя Бандур, часто бачиться з ними.
Колись Михайло Степанович два рази на рік лягав у Тернопільську лікарню – проходив лікування голодуванням під наглядом лікарів. Шість разів голодував по 30 днів. Польський лікар Єва Домбровська, яка захищала дисертацію, пропонувала йому їхати з нею до Польщі, щоб наочно показати позитивні результати голодування. Коли в лікарню йшов з паличкою – то після місяця голодування молодів. Можливо, тоді чоловік знайшов свою методику лікування.
А лікуватись було після чого. Тридцять дев’ять літ він працював в господарстві на тракторі – вдень і вночі. Розповідав, що за всі ті роки, може, вісім разів був вдома на Великдень. П’ять машин – на весь район. А колишні трактори так вібрували, що вібраційну хворобу мав чи не кожен тракторист. Не обминула ця біда і Михайла Степановича – нажив профзахворювання.
«Послали мене в Інститут медицини праці до Києва, що був на Саксаганського. Лікарі пояснювали, що треба лікувати прояви вібраційної хвороби, брохніт хронічний, – розповів чоловік. – Мав сильні головні болі. Після традиційного лікування зрозумів, що мушу знайти свій лік. Почав читати, цікавитись».
Тепер чоловік проводить просвітницьку роботу серед односельців. Каже, таблетки – дорогі та й не дуже допомагають. Отож, поки сидить в черзі до лікаря в амбулаторії, всім розповідає про лікування травами.
Дочки живуть не з ними: старша з сім’єю –  в Чорткові, має двоє дітей. Молодша з родиною –  в Івано-Франківській області.  Одна з онучок – танцюристка, перші місця на різних конкурсах займає. Талановита. А сам Михайло Степанович мав одне хобі в житті – техніку.
Коли створювалось в селі господарство, секретар райкому сказав, що дадуть кілька нових тракторів і запитав, чи є в кого бажання працювати. «Ви підете, хлопці?» – запитав сільську молодь. «Підемо», – гукнули ті, серед яких був і М.С. Бандура. На той час йому виповнилось лише 15 років. Продиктував своє прізвище, керівник районний записав і дав направлення на курси. Так і розпочав свої трудові будні Михайло. А його дружина, Ганна Василівна, на фермі працювала, дбала про сім’ю, дітей. Скоро 80-ліття святкуватиме.
Разом з дружиною вже город перекопали – 10 сотих. Ще донедавна тримали свиню, дві корови. Придбав для господарки Михайло Степанович  мотоблок. Кілька років тому він поламався, то  83-літній чоловік  їздив до Дніпра за запчастиною. І зладнав. «Жінко, скажи-но, скільки ми збирали на нього, десять літ?» – питається в дружини. Ганна Василівна морщить чоло і відказує:  «Та що ти таке розказуєш людям?» Але начальник Чортківського відділення УВД ФССУ в Тернопільській області Лідія Борова по-родинному обіймає жінку, розпитує про  те, що необхідно, бо особисто знайома з більшістю  потерпілих на виробництві з району.
Адже не тільки на державні свята відвідують працівники Фонду соціального страхування в області тих, кому потрібна підтримка та увага, допомога та піклування, а постійно їздять до людей, травмованих на виробництві. Особисте спілкування – це найкраща і найдієвіша форма роботи з людьми. Необхідно їхати до людей з особливими потребами, цікавитись їх життям, проблемами, інформувати про новинки в нормативних актах та можливостях лікування й оздоровлення.  Начальник відділу страхових виплат та матеріального забезпечення управління ВД ФССУ в Тернопільській області Валентина Лучин розповіла Михайлу Степановичу про чудові результати санаторно-курортного лікування. І чоловік погодився поїхати в санаторій, який рекомендуватиме його лікар, щоб на родинний ювілей бути у формі.
Адже виявилося, що в подружжя Бандур у листопаді – 60 років спільного життя – діамантове весілля. Лідія Борова разом з працівниками Михайлом Обліжком та Ярославом Гахом обіцяли приїхати й привітати цю сім’ю.
Коли життя дає можливість святкувати такі ювілеї – це справжній подарунок. Добрі спогади, надбання колишніх літ, це – як вміння кататися на велосипеді: колись навчився, засвоїв – зможеш користуватись повік.
Коли гості родини Бандур йшли з подвір’я, Михайло Степанович пригостив виноградом. Наповнений сонцем виноград смакував. Увесь у вересневому сонячному промінні господар оселі наче виглядав коло воріт свою чергову осінь, яка ще додасть смаку його тривалому життю.
Зоряна ЗАМКОВА