На Тернопільщині у Великобірківській школі відбулися урочини

Як приємно повертатися у юність…
У Великобірківській школі відбулися урочини, що викликали захоплення і замилування від події. На зустріч з однокласниками і молодістю зібралися випускники 1965 року.
Власне, до 55-річчя з часу закінчення школи вони мали намір зібратися ще торік, але через короновірус подію було перенесено. Однак від заходу ніхто відмовлятися не планував. Адже такі зустрічі для цих випускників є традиційними. Кожні п’ять років шкільний дзвінок кличе їх у Великі Бірки.
І приїздять сюди колишні випускники, які жили не лише у  Великих Бірках, а й в довколишніх селах – Малий Ходачків, Костянтинівка, Романівка, Романове Село, Красівка, Дичків, Максимівка, Ступки, Смиківці, Жовтневе (зараз Соборне), Байківці. Нині ж доля розкидала їх різними населеними пунктами України, хтось виїхав і за кордон.
Приємно було, що одна з випускниць школи, Марія Бучкова, приїхала з Полтави, а Марія Томків навіть прилетіла зі США.
Теплі обійми, компліменти, розповіді про себе і сім’ю та спогади, спогади… Згадували, хто за якою партою сидів, хто й що у кого списував, як брали участь у художній самодіяльності, КВК, як грали у футбол.
Приємно було бачити теплі обійми рідних людей, які товаришують і зустрічаються роками: «Добрий день, Марусечко», «А хто то йде кучерявий такий?», «Та це ж Ярослав Кучер. От посивіли тільки його кучері…», «А наш льотчик Микола Скороход одягнув дуже файну вишиванку»…
Я зауважила, що люди настільки поринули у свою теплу та безтурботну юність, що ніхто не говорив про клопоти, про низькі пенсії чи проблеми зі здоров’ям. Здавалося, що у кожного, хто прибув на зустріч з молодістю, немов розкрилися крила, додалося оптимізму та віри у те, що вони ще такі ж молоді та красиві, якими були на випускному у далекому 1965 році…
«Я зачарований вами, – сказав отець Іван з місцевої церкви святої Параскеви, який прийшов поблагословити проведення заходу і побажати його учасникам щасливої долі. – Ви через роки пронесли свою дружбу, любов до ближнього, підтримуєте і допомагаєте один одному. Бережете пам’ять про тих, хто відійшов у засвіти. Раніше, щоправда, згадували та молилися лише за своїх вчителів, тепер все частіше і за однокласників, що відходять.
Ваша згуртованість є і для мене, і для нинішніх поколінь учнів та педагогів прикладом. Не лише я можу повчати парафіян християнській мудрості, а й повчитися у вас.
Бажаю, щоб ви у такому складі і надалі зустрічалися. Мали спокій у душах та сім’ях. Тішилися онукам та правнукам. Зустрічатися знову й знову хочу з вами, бо ви даруєте тепло, добро і життєву мудрість».
Один з організаторів, випускник 1965 року, відома на Тернопіллі особистість, керівник ПрАТ «Тернопільгаз» Олег Караванський зауважив, що він з вдячністю і теплом згадує рідну школу, своїх однокласників і вчителів, які вивели їх з маленьких сіл у широкий світ, давши і грунтовні базові знання, і хороші життєві настанови.
Як розповів Олег Іванович, випускних класів у Великих Бірках у 1965 році було два. Закінчили школу 53 учні, а на нинішню зустріч приїхали 24.
«На жаль, з кожним роком нас стає все менше. Ми уже втратили 21 товариша по школі, – сказав Олег Іванович. – Тільки від минулої зустрічі до нинішньої нас стало менше на семеро. Відійшла у засвіти і моя дружина, з якою ми разом навчалися у школі, Оля. Це велика втрата для мене. Ми разом виховали чудових сина і дочку, тішилися чотирьом онукам. Це мій щоденний біль. От і перед зустріччю випускників я поїхав на цвинтар, поговорив з нею. А опісля розкажу їй як усе минуло, передам вітання від однокласників, які за цей час стали для нас рідними».
На переконання ще однієї організаторки заходу, випускниці 1965 року, завідувачки ділення Великобірківської лікарні Ліди Фатхутдінової, ця зустріч – то день радості і молодості. Адже ці випускники, що є символічним, одинадцять років ходили до школи і це їх одинадцята зустріч…
А ще для трьох пар протягом років то було свято першої шкільної любові. Адже пані Ліда вийшла заміж за свого однокласника Миколу, який, на жаль, уже давно покійний. Втратила свою половинку і Марія Нестеряк, яка також вийшла заміж за однокласника Ігоря Братуся. А нещодавно не стало половинки ще однієї шкільної пари – Олег Караванський втратив дружину Олю.
Але життя триває. І цього разу шкільний дзвоник подала директор Великобірківської гімназії ім. Степана Балея Ольга Бас. Вона, а також голова Великобірківської об’єднаної територіальної громади Любомир Ковч тепло привітали випускників 1965-го. Побажали їм щастя, здоров’я, довголіття.
Зранку у церкві за всіх вчителів і однокласників відбулася заупокійна служба. А по обіді урочини розпочалися з покладання квітів до пам’ятника Тарасові Шевченкові, а продовжилися в актовому залі школи-гімназії, де було організовано святковий концерт. Ведучими на святі були Катруся Шум, внучка Ліди і Миколи Шум, та Адріана Гарматюк, внучка Олега і Олі Караванських.
Присутні, переглядаючи давні фотографії, відео з попередніх зустрічей однокласників, немов поверталися у минулі роки, ділилися здобутками, емоціями, радостями. Тут кожен розповідав про себе, з деким я поспілкувалася окремо. Коротко хочу подати думки, спогади, роздуми тих, хто завітав на свято молодості.
Марія Бучко: «Вітаю усіх з нашим святом. Уже позаду школа, моє навчання у Львові, трудова діяльність у Полтаві. Маю двоє дітей, двоє внуків. Уже їм допомагаю навчатися у школі. А приїхала на зустріч, бо дуже хотілося всіх побачити».
Ярослав Недошитко: «Я зі своїм сватом Михайлом Кушем, на жаль, уже покійним, сидів за однією партою. Моя дочка Оля вийшла заміж за його сина Руслана.
У Дрогобичі я закінчив механічний технікум, у Тернополі – політехнічний. Був начальником автоколони автобази сільбуду у Тернополі, нині на пенсії».
Олександра Муха: «Це зустріч, якої ми так чекали. Я вчителька, тому постійно зустрічаюся і з першокласниками, і з випускниками. Але випускники нашого року – найкращі».
Ольга Плющ: «Я маю двох синів, п’ять онуків. Люблю працювати біля землі. Вважаю, що рух – то життя. Тому бажаю своїм однокласникам рухатися, працювати і ще багато років життя. Головне – бути здоровими».
Олександр Бор: «Я у Великі Бірки ходив з Малого Ходачкова, опісля вчився на механіка у Борщові, понад 20 років працював у зварювальному цеху на комбайновому заводі. Маю троє дітей, троє внуків. З нетерпінням чекатиму наступної зустрічі».
Оксана Дуда: «Я з Максимівки, у Великі Бірки ходила до школи. Зараз живу у Великих Гаях. Маю двоє дітей, п’ятеро внуків, три правнуки. Дочка живе у Максимівці в хаті моїх батьків, а син – у Великих Гаях.
Понад тридцять років працювала у швейному цеху бавовняного комбінату. Дуже рада зустріти людей, з якими мене поєднала молодість. З ними я завжди почуваюся молодшою й енергійнішою. Після таких зустрічей тільки теплі спогади».
Зеновія Заблоцька: «Я після школи і дояркою працювала, і пошту носила, і на колії працювала. Дві хати збудувала, два сини виховала, четверо внуків маю. Правнучки дочекалася. Хлопці мої в школі працюють. На зустріч прийшла з великою радістю».
Наталя Івасечко: «Дуже рада зустрічі нашій. Я навчалася в Коломиї, усе життя працювала у Великобірківській сільгосптехніці. Маю двоє дітей, троє внуків і правнука. Дай Боже нам всім здоров’я».
Станіслава Праворська: «Я вже й не планувала цього року йти на зустріч, але подувала, що потім буду жалкувати. Зустріч дуже тепла і гарна».
Мирон Шумелда: «Я закінчив педагогічний вуз. Працював у галузі спорту. Але так склалося життя, що понад 20 років жив в Італії. Тепер повернувся, дочка живе в Римі, син – в Тернополі, займається бізнесом, допомагаю йому. У вільний час їжджу на рибалку».
Галина Гуцал: «Я хочу подякувати організаторам за чудовий захід, багатий на емоції і щирі почуття. Це наше свято і радісне, і зі сльозами на очах. Зустрічаймося наступного разу!».
…Кожен цього дня мав що сказати. Зустріч тривала до опівночі за святковим столом, з переглядами фото, відео. Усі дякували за чудове свято. І насамперед його організаторам – Олегу Караванському та Ліді Фатхутдіновій.
Галина ВАНДЗЕЛЯК