На Тернопільщині на честь Петра і Павла названо понад 50 храмів

Сьогодні12 – день славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла. Цього дня закінчується піст, який встановлений на згадку про святих апостолів, їх служіння та страждання. За переказами, апостоли Христові Петро і Павло відійшли до Господа в один день – 29 червня  67-го р. в Римі у роки переслідування християн. Святого Петра розіп’яли головою вниз. Святому Павлові, як римському громадянинові, відтяли голову. Вшановування їх пам’яті почалося відразу ж після страти.
На честь святих верховних апостолів Петра і Павла на Тернопільщині названо понад 50 храмів. Усі вони мають неповторну історію, багато з них перебудовані з костелів чи зведені на їх місці, куплені і перевезені з інших населених пунктів краю, є пам’ятками архітектури. Унікальними є церкви у с. Йосипівка Тернопільського району (дерев’яна, збудована на острові посеред ставу), у місті Чортків (катедральний собор Верховних апостолів Петра і Павла, Бучацької єпархії УГКЦ, збудований у вигляді тризуба). Монастирська церква Св. апостола Петра на вул. Володимира Великого у Тернополі відома тим, що Різдвяну шопку, яку щорічно тут встановлюють від 2005 р., вважають найбільшою в Україні, у храмі також зберігаються мощі святих Петра і Павла. Світлина церкви Святих верховних апостолів Петра і Павла, що у с. Буцнів Тернопільського району, виконана тернопільським краєзнавцем і фотохудожником Миколою Василечком, увійшла у ТОП-100 найкращих світлин України під час конкурсу «Вікі любить пам’ятки».
Храми на честь Петра і Павла названі у містах Борщів, Бучач, Збараж, Кременець, селищах Дружба Теребовлянського і Козова (споруджений на місці зруйнованого радянською владою костьолу), селах Бліх Зборівського, Завадівка Монастириського, Залужжя Бережанського, Йосипівка Тернопільського (дві церкви: дерев’яна – придбана і перевезена у 1910 р. із с. Домаморич і нова – перебудова з приміщення костелу), Кам’янка Теребовлянського, Констанція Борщівського, Кривчики Збаразького, Миколаївка Бучацького, Лозова Тернопільського, Мала Плавуча Козівського (стара дерев’яна і нова споруджена на місці костелу), Слобідка Козівського, Мушкатівка Борщівського, Пановичі Підгаєцького, Піщане Зборівського, Семенів Теребовлянського, Старий Нижбірок Гусятинського, Стриївка Збаразького, Урмань Бережанського, Цигани (1905 р. кам’яна, збудована на місці дерев’яної, яку згодом віддали в с. Дубівка Борщівського району) Борщівського, Шевченкове Підволочиського (добудована до приміщення колишнього костьолу) Яцківці Зборівського районів та ін.
Варто зазначити, що храми на честь Петра і Павла названі й на хуторах, зокрема Войсовичівка (приєднаний до с. Саранчуки) Бережанського, Добромишль (с. Бобрівники) Монастириського, Заремба (Гадинківці) Гусятинського, Малинівка (Лапшин) Бережанського, Пеньки (Глибочок) Борщівського, Слобідка Долішня (Дубенка) Монастириського районів.
На честь святих верховних апостолів Петра і Павла названі й костели, зокрема у Бережанах (пам’ятка архітектури та містобудування національного значення), Теребовлі, Жеребках Підволочиського, Петриків Тернопільського районів та ін.
Є й каплички, названі на честь св. апостолів Петра і Павла, зокрема у с. Літятин Бережанського району (1999 р. з ініціативи Марії Паньків і Стефанії Смаль споруджено капличку на місці знесеного хреста), Жилинці Борщівського, Нирків Заліщицького районів.
Фігури на честь Петра і Павла є у селах Мушкатівка Борщівського, на фасаді недіючого костелу у с. Постолівка Гусятинського, Солоне і Устечко Заліщицького, Білокриниця (1936 р., фундатор – Ян Малий) і Поплави Підгаєцького, Воля (жертводавці Софія Дуда і Богдан Палій) і Ладичин (1886 р., фундатори – Андрій та Ілля Штанимири) Теребовлянського, Баворів Тернопільського районів.
Дерев’яні скульптури Петра і Павла 17 століття були з первісного іконостасу Успенської церкви м. Підгайці (роботи народних майстрів), які вивезли з міста у 1961 р. учасники експедиції під керівництвом Г. Логвина (Л. Міляєва та Л. Членова), нині зберігаються у Національному художньому музеї у м. Київ.
До свята наші прадіди прибирали садибу, підбілювали та підфарбовували хату, вішали чисті рушники. На церковну службу йшли з квітами й віночками, окрасою котрих були червоні маки. Ритуальною стравою були мандрики. Випікали ці коржики із пшеничного борошна, зібраних під час Петрівки сколотин та перевареної сироватки, а також додавали сир та яйця. Назву пиріжків у народі пов’язували з легендою про мандрування світом апостолів Петра й Павла, у яких зозуля вкрала одного «мандрика» і за це її Бог покарав – саме о цій порі вона перестає кувати, але, якщо її кування чути було й після свята Петра, то вважали, що це до нещастя. До свята Петра господині намагалися зробити перші зажинки ячменю з нового врожаю і в день свята освятити в церкві обрядовий хліб, навіть якщо зерно ще не зовсім достигло.
Апостол Петро – покровитель рибалок, слюсарів, гончарів, годинникарів, ковалів. Павло – покровитель пекарів, ремісників, перекладачів, лекторів, вчителів іноземної мови, туристів.
Віктор КАРПОВИЧ