“На щиті”: Тернопільщина зустріла Героїв, загиблих на війні з росією

«Бог, що любов’ю зватися одвик…»

Давнє…

Утробний зойк і мертвих, і живих.

Мовчіть, слова, бо се не має назви…

З тілець і тіл жахкі збирає пазли

Бог, що любов’ю зватися одвик…

Зійшла сльоза з усіх його одверть…

Уста – до крові… Доста, люди, доста.

Він та любов, що аж від нині – помста,

Бо що життя, коли навколо – смерть?

Із болю в біль, немов із броду в брід…

Ріка така, немов суцільний морок

Затихло все… Лиш всевидющий ворог,

У тебе цілить, аби вбити рід…

Богдан ТОМЕНЧУК

Загинув під час виконання бойового завдання

16 вересня жителі Заліщицької громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, мешканця села Іване-Золоте Назара Зеновійовича ФРАНКІВА (24. 09. 1983 р.н.), який загинув 19 квітня під час виконання бойового завдання.

Світлої пам’яті Назар у 2003 р. закінчив ВСП «Заліщицький фаховий коледж ім. Є. Храпливого НУБіП України» (спеціальність «Організація і технологія ведення фермерського господарства»). Мужнього воїна  від 19 квітня вважали зниклим безвісти, але після  проведення ДНК-експертизи підтверджено його загибель.

У соцмережі багато мешканців висловлювали співчуття дружині Оксані, донечкам та усім рідним…

Роман та Марія Калиничі у соцмережі написали: «Вічна памʼять Герою України… Пішов до мами і до тата… Нехай Господь дасть сил родині пережити важку втрату…».

«Він віддав своє життя за рідну землю, за волю і незалежність України, за мирне небо для кожного з нас. Мужній, відданий, щирий – таким ми його запам’ятаємо назавжди…», – йдеться у дописі Заліщицької територіальної сільської громади.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

 

.Загинув на Донеччині

16 вересня жителі  Бучацької громади віддали останню шану військовослужбовцю, механіку-водію танкового взводу, мешканцю села Підзамочок Ігорю Слободяну (1982 р.н.), який загинув 11 вересня під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Водянське Покровського району Донецької області.

Світлої пам’яті Ігор «Закінчив Підзамочківську школу, здобув професію будівельника у Бучацькому ПТУ. Він був добрим, чуйним, завжди готовим допомогти. Для братів та сестер – дорогою і незамінною людиною. Наприкінці вересня 2023 року став на захист Батьківщини, служив старшим матросом, механіком-водієм танкового взводу. Побратими згадують його як порядного, відповідального і відданого патріота. Життя нашого Героя було коротким, але сповненим гідності та добрих справ. Він залишив по собі світлу пам’ять у серцях рідних, друзів і всіх, хто його знав…», – йдеться у дописі Бучацької міської ради.

Ірина Юречка присвятила воїну вірша.

А Бучач зустрічає із слізьми

Дрібним дощем оплакує Героя

Сховалось сонце і горять свічки

І серце розривається від болю…

Багато він не встиг в цьому житті

Зробити, бо був забраний війною,

Гірка реальнісь – Ігор на щиті

Вертається навіки вже із бою…

Недослужив, недосказав, недолюбив…

Життя забрала, вража куля ката

Своє життя понад усе любив

Вже не обніме він ніколи свого брата…

Вже не пригорне він своїх сестер,

Яких любив понад усе на світі,

До мами не обізветься тепер

Все втрачено, під ноги сиплять квіти…

А небо плаче і сумує дзвін

Приклякли люди, зустрічаючи Героя

Нарешті повернувсь у рідний дім

Наш Ігор Слободян із поля бою….

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям…

Вічна пам’ять і слава Герою!

 

Був хорошою людиною і вмілим спеціалістом

16 вересня жителі Лановецької громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, мешканця села Москалівка, солдата Федора Олександровича БочкарьовА  (19. 03. 1968 р.н.), який загинув 12 вересня року під час виконання бойового завдання.

Світлої пам’яті «Федір був дуже хорошою людиною, в село Москалівка приїхав у 1993 році з Івано-Франківська. Працював в агрофірмах «Збруч» та «Білозірська» електрозварювальником… Старостинський округ висловлює щирі співчуття дружині Ларисі, дочкам Юлії, Євгенії та всій родині з приводу тяжкої втрати турботливого чоловіка, люблячого батька…» –  написала у соцмережі адміністратор групи «Спільнота сіл Білозірка, Москалівка, Плиска, Шушківці» Алла Безкоровайна.

«Воїн був доброю, щирою людиною, завжди з повагою ставився до людей, знаходив час для спілкування, відвідував храм. Для матері Ганни був турботливим сином, для дружини Лариси – люблячим чоловіком, а для дочок Юлії та Євгенії – найкращим батьком і прикладом мужности. У 2023 р. без вагань став на захист рідної землі…», – йдеться у повідомленні Лановецької міської ради.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

 

«Не вірю тато! Що тебе немає з нами…»

16 вересня жителі Збаразької громади віддали останню шану військовослужбовцю, мешканцю села Гніздичне Віталію Григоровичу ПЕТРОВУ (28. 01. 1978 р.н.), який загинув 2 вересня під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Новоданилівка Пологівського району Запорізької області.

Світлої пам’яті Віталій, був добрим і веселим. «У квітні 2022 року він став на захист рідної землі, боронячи незалежність та свободу України у найгарячіших точках фронту. Віталій був прикладом мужності й сили духу, надійним побратимом і люблячим чоловіком та батьком. Після себе залишив дружину й двох донечок, які завжди пам’ятатимуть тата-Героя…», – повідомили у Збаразькій міській раді.

Дочка воїна Ірина Андрюшина у соцмережі написала:

Не вірю тато! Що тебе немає з нами

І свічка запалала на столі

Тепер думки тривожать серце наше

Кричу в душі… Вернись! Прошу!! Не йди…

Чому болить? Чому так сильно ранить!?

Чому прошу не йти, а ти ідеш?

Я так прошу вернутися, наш тато

Я так прошу вернутися, тебе…

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

 

Поховали у рідному селі

18 вересня жителі Мельнице-Подільської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, стрільця відділення охорони, мешканця с. Михайлівка, що на Борщівщині, солдата Сергія Валерійовича АНФЙОРОВА (3. 11. 1970 р.н.), серце якого перестало битися 15 вересня.

Як згадують односельці світлої пам’яті Сергій був доброзичливим, товариським і справедливим чоловіком. Брат Сергія Валерій, нині також захищає Україну.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

 

Брав участь у миротворчій місії в Африці та захищав Батьківщину на Сході

19 вересня жителі Бережанської громади віддали останню шану військовослужбовцю, старшому водієві 1-го автомобільного відділення 1-го автомобільного взводу автомобільної роти підвозу боєприпасів військової частини А****, мешканцю с. Надрічне, старшому солдату Назарію Васильовичу ШВЕЦЮ (1. 02. 1996 р.н.), серце якого перестало битися 17 вересня.

Світлої пам’яті Назарій «Навчався в школі села Надрічне. Згодом здобув освіту в Зборівському фаховому коледжі ТНТУ ім. І. Пулюя за спеціальністю «оператор комп’ютерного набору». Після навчання проходив строкову службу у лавах ЗСУ. Брав участь у миротворчій місії в Африці та виконував завдання захисту Батьківщини на Сході України… В смутку та горі залишились мати, дружина, донька, син, бабуся, брат…» – повідомили у Бережанській міській раді.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна і світла пам’ять Герою!

 

Рік надій та сподівань

20 вересня жителі Кременецької громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, стрільця-помічника гранатометника 1-го єгерського відділення 2-го єгерського взводу 6-ї єгерської роти 2-го єгерського батальйону, мешканця м. Кременець, сержанта Анатолія Борисовича СИТНИКА (19. 07. 1971 р.н.), який загинув 1 вересня 2024 р. під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Маринівка Покровського району Донецької області.

Світлої пам’яті Анатолій навчався в 5-й школі Кременця, згодом в росії. Повернувся до Кременця, був хорошим майстром, мав золоті руки. Воїн так і не створив сім’ї. Від вересня минулого року вважався зниклим безвісти, рідні сподівалися, що живий, жили надією, але…

Поховали захисника на кладовищі в селі Великі Млинівці.

Щиро співчуваємо сестрі, рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

 

«На руїнах розбомбленої бібліотеки підібрав підручники з історії…»  

21 вересня жителі Чортківської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, командира відділення автомобільного відділення підвозу боєприпасів взводу матеріального забезпечення механізованого батальйону, мешканця с. Горішня Вигнанка, головного сержанта Сергія Орестовича ЛЕНЧИШИНА (19. 04. 1985 р.н.), який загинув 13 вересня під час виконання бойового завдання неподалік населеного пункту Ямпіль Краматорського району Донецької області.

Світлої пам’яті Сергій у 2007 році закінчив історичний факультет ТНПУ ім. В. Гнатюка, працював у ДНЗ «Чортківське ВПУ», де викладав історію. «Сергій Орестович ще з часів АТО став на захист України, а з початком повномасштабного вторгнення без вагань знову долучився до лав ЗСУ, аби боронити наш спокій. Він служив на Донеччині… Ми пам’ятатимемо його як інтелігентного, відповідального та цілеспрямованого товариша, який віддав своє життя за нашу свободу та незалежність…»  – повідомили у навчальному закладі.

«В часі зустрічі тіла воїна біля катедрального собору Верховних Апостолів Петра і Павла священнослужитель Михаїл Левкович розповів повчальну історію про Сергія, котрий в зоні бойових дій на руїнах розбомбленої бібліотеки підібрав підручники з історії, аби відправити їх додому. Звісно, таким освіченим людям, як він, іще б навчати і виховувати молоде покоління, сіяти розумне, добре, вічне, однак лютий ворог ступив на нашу землю і довелося взяти до рук зброю…» – написав головний редактор чортківської районної газети «Голос народу» Любомир Габруський.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять, честь і шана Герою!

 

Назавжди 25…

21 вересня жителі Борсуківської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, стрільця мотопіхотного відділення військової частини А****, мешканця с. Нападівка Аліка Івановича СКРИПНИКА (15. 04. 2000 р.н.), який загинув 16 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання від удару дрона-камікадзе по автомобілю поблизу населеного пункту Сіверськ Бахмутського району Донецької області.

Світлої пам’яті Алік, був щирим і доброзичливим чоловіком, який мав багато друзів.

На сторінці Борсуківської територіальної громади у соцмережі написали: «Молоде життя, яке тільки починало свій шлях, обірвала війна. Алік мав жити, мріяв створити сім’ю, планував будувати майбутнє, наповнене щасливими моментами. Але ці мрії так і залишилися нездійсненними…».

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

 

Був душею компанії

21 вересня жителі Шумської громади віддали останню шану військовослужбовцю, мешканцю м. Шумськ Володимиру Івановичу БОНДАРЧУКУ (5. 08. 1981 р.н.), серце якого перестало битися 19 вересня.

Світлої пам’яті «Володимир навчався в Шумській школі №2. Завжди товариський, веселий. Мав багато друзів, був душею компанії та ніколи і нікому не відмовляв у допомозі. Став на захист рідної землі від березня 2023 року. Разом з побратимами пройшов пекло важких боїв на сході України. Мужньо виконував усі бойові завдання. Отримав важке поранення, лікувався, проходив реабілітацію…» – повідомили у Шумській міській раді.

Поховали захисника у рідному місті.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям іпобратимам…

Вічна і світла пам’ять Герою!

 

Був добрим і щирим чоловіком

22 вересня жителі Іванівської громади провели до міця вічного спочинку військовослужбовця, сапера інженерно-саперного відділення військової частини А****, мешканця с. Глещава Андрія Богдановича Вівчара (14. 12. 1975 р.н.), який загинув 10 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання у складі механізованої роти у Курській області.

Світлої пам’яті Андрій був добрим і щирим чоловіком. Від жовтня минулого року він вважався зниклим безвісти рідні, зокрема сестра його розшукували. Тіло воїна було опізнано за експертизою ДНК в червні 2025 року. 

«Сьогодні для всієї Глещави був дуже сумний і траурний день. Ми зустріли тіло нашого Андрійка, бо для всіх нас він завжди був і залишиться Андрійком, і провели в його останню дорогу додому. Ми йшли дорогою, якою колись Андрійко проїжджав кілька разів на день, та на жаль, більше ніколи цього не зробить. Для нас всіх він залишиться добрим та завжди усміхненим чоловіком, який ніколи ні на що не жалівся і від зустрічі з яким нам  ставало легше на душі. Бо навіть коли він приїжджав у свої короткі відпустки додому, він завжди повертався до нас веселим і сповненим оптимізму. Сьогодні він повернувся додому востаннє…» – написала у соцмережі Катя Будівська.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

 

Його ім’я назавжди залишиться в історії

23 вересня жителі Кременецької громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, гранатометника штурмового відділення штурмового взводу штурмової роти військової частини А**, мешканця с. Кудлаївка, солдата Віктора Анатолійовича БРАТУСЯ (30. 05. 1979 р.н.), серце якого перестало битися 16 вересня у стаціонарі КНП «Запоріжська обласна клінічна лікарня» від отриманих травм та пораненя 5 вересня поблизу с. Степове Синельниківського району Дніпропетровської області.

Світлої пам’яті «Віктор навчався у стінах Катеринівської гімназії, тут промайнули його дитячі та юнацькі роки. Він виріс доброзичливою, щирою та мужньою людиною. Під час війни виконував свій обов’язок. Захищаючи рідну землю від ворога, віддав найдорожче – своє життя… Його ім’я назавжди залишиться в історії нашої гімназії та в серцях учнів і вчителів….», – йдеться у дописі навчального закладу.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

 

Був справжнім патріотом

23 вересня жителі Києва та Заліщицької громади віддали останню шану військовослужбовцю 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади ДШВ ЗС України, уродженцю м. Заліщики, мешканцю Києва Андрію Сергійовичу ЧУБАРАЮ (10. 10. 1998 р.н.),  який загинув 22 серпня 2024 р. під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Черкаське Порічне Суджанського району Курської області.

Світлої пам’яті Андрій навчався на відділенні логістики Лодзької політехніки (Польща). Захищав Україну від 2022 року. Перебував у багатьох гарячих точках фронту. Понад рік він вважався зниклим безвісти, рідні його розшукували, жили надією, але у вересні цього року підтвердилася загибель молодого воїна.

«Андрій був добровольцем, мужнім і відданим сином України… Він свідомо став на захист Батьківщини і віддав за неї своє життя. Висловлюємо щирі співчуття батькам, бабусі Тетяні Панасівні, дідусеві Миколі Гнатовичу, рідним і близьким. Поділяємо ваш біль і схиляємо голови у скорботі…» – йдеться у дописі Заліщицької міської ради.

Марія Бежук на сторінці у соцмережі написала: «22 серпня 2024 р. під час бою на Курській дузі пропав безвісти Андрій Чубарай – єдиний онук нашої учительки Тетяни Панасівни Чубарай. Він пішов добровольцем на війну. Андрій був особливим. Надзвичайно красивий, розумний, ерудований, інтелігентний, вихований, щирий, добрий, чуйний. Справжній патріот України! Навчався у Польщі в університеті. Коли почалася повномасштабна війна, повернувся в Україну. У нього було високо розвинене почуття обов’язку, тому й пішов добровольцем захищати Україну. Андрій у житті був Героєм і загинув як Герой. Таким, як він, тільки жити… Цілий рік усі молилися і вірили, що Андрій живий. Але… Помоліться за упокій душі юного Героя».

Тетяна Чубарай у соцмережі написала: «Мій син Andriy Chubaray загинув на війні. 25 років – назавжди… Ми з чоловіком все ще маємо дійти до повного прийняття того, що нашої єдиної дитини вже немає. Цими днями закінчився найчорніший, найдовший і найпохмуріший рік всього нашого життя. Телефонний дзвінок, до якого ми готувалися цілий рік, все одно вибив землю з-під ніг, і спокійний, трішки втомлений голос суворо підтвердив: так, чудес дійсно не буває, так, Андрій Чубарай вибув зі списку живих, ДНК тест готовий, з вами зв’яжеться ТЦК. І хоча формально він вважався безвісти зниклим більше року, про його загибель ми дізналися практично одразу. І мозок, як найталановитіший художник чи режисер, малював картини і сценарії, де Андрій все-таки живий: ось він з побратимами переходить лінію фронту і «наводить шорох» у глибокому ворожому тилу: «Треба утилізувати ворога, зараз не можу говорити, повернуся – перепрошу, що змусив вас хвилюватися». А ось вже в іншій фантазії – він, скалічений, лежить на скривавленому простирадлі у госпіталі. Не може згадати телефони рідних і навіть в цей момент переживає: «Ну як можна так безвідповідально від якогось там вибуху втратити пам’ять і залишити батьків в невідомості»… Десь всередині ми ніби казали йому: «Але це не страшно, синку, лежи, одужуй, не переймайся. Ми тебе знайдемо. Головне, що десь там ти живий. Колись – з’їмо пасочку, колись – поговоримо про Сталкер, колись – перетремо кісточки всім цим політиканам, тобі ж ще стільки жити, а там ще й твоє весілля, діти, їхні садочки-школи-інститути, ще стільки всього попереду – і доброго, і різного». Одним словом – щастя. Але ж ні… Ніхто не вижив з його взводу в тому бойовому виході 22 серпня 2024 року в Черкаському Порічному біля Суджі. Евакуаційна бригада забрала тіла наших бійців до моргу в Сумах. Побратимів Андрія, кого можна було опізнати, поховали одразу… Неймовірно порядний, чесний, емпатичний, із загостреним почуттям справедливості і власної гідності. Розумний, небагатослівний. Просто органічно не сприймав пафос, фальш, непорядність, брехню, пихатість. Добре вчився, займав призові місця на шкільних олімпіадах, мав різноманітні інтереси. Двічі був відзначений за написання робіт для Малої академії наук. Андрію пощастило мати вірних друзів і мудрих вчителів. У дитинстві любив малювати, потім захопився музикою, слухав важкий рок і dark ambient, грав на електрогітарі, ходив на матчі «Динамо» (Київ). Пізніше відкрив для себе світ моделювання. Вільно володів англійською і польською. Закінчив бакалаврат в Польщі в, мав плани продовжити навчання на магістратурі… Ще в шкільні роки почав писати книгу про пригоди сталкера, вважав, що настане час дописати її після повернення з війська. Як і багато молодих людей, шукав свою роль у житті, своє призначення, місію. І, здається, віднайшов її, коли доєднався до «вісімдесятки» – славетної 80 окрема десантно-штурмова Галицька бригада ДШВ ЗСУ. По суті, напросився на призов, прийшов, щоб його призвали. Перший бойовий вихід за плечима – і ось ця впевненість у собі через розуміння правильності обраного шляху, необхідності цієї простої чоловічої роботи – нищити ворога, щоб жили ми, жив Київ, жили тисячі містечок і сіл України. Ти гідно зробив свою роботу, синку, і залишив нас, щоб приєднатися до Небесного Війська, до своїх полеглих побратимів. Спочивай спокійно, ти достойно і гордо завершив свій короткий вік на цій землі…».

Поховали захисника на Лісовому кладовищі у Києві.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам і друзям…

Вічна пам’ять, честь і шана Герою!