«Мій Буцнів, моя Україна»

Тут проживали його дідусь Анджей (поляк), бабуся Теодора (українка) та їхні родини. Батько Томаша – Казимеж і його сестра Марія також народилися в Буцневі. Сам же зарубіжний краєзнавець  кілька років по крупинці  ретельно шукає коріння свого родоводу у нашому краї.

У цій копіткій справі пан Томаш працював у кількох архівах Львова, Тернополя і Кракова, залучав друзів і знайомих, зустрічався з літніми буцнів’янами, і врешті зацікавився моєю книгою «Буцнів. Екскурс у минуле на хвилях любові».

У процесі ґрунтовного дослідження він зафіксував доволі цікаві факти і дати, які заслуговують на увагу не тільки його родини, але й історії древнього Буцнева. Скажімо, найдавніші архівні документи, які вдалося йому знайти, пов’язані з 1751 роком і стосуються народження Хелени Клювак – доньки Шимона та Катаріни Клюваків,  «шестикратних прадідусів і прабабусь».

До слова, продовжувачі цього роду й нині проживають у селі, але, цілком зрозуміло, із прізвищем в українській транскрипції – Клівак. В історичному контексті цей рід де тісно, де опосередковано, пов’язаний із буцнівськими і настасівськими сімействами: Дмитришин, Лещишин, Гавришко, Сорока, Білик, Баб’як, Прокопович, Кондратишин, Головатий, Смоляк, Стангрет, Коцюба, Гавло, Старчевський…

Упродовж багатолітньої праці Т. Клювак сумлінно збирає скани історичних книг, документів, що стосуються  подій із життя мешканців Буцнева (наприклад, податкові звіти, списки виборців). У його особистому архіві вже проіндексовано понад 20 000 записів, зокрема: 9 000 народжень, 2 000 весіль, 6 000 смертей, 3 000 інших подій чи фактів). Правда, деякі з них повторюються у різних джерелах, але це не применшує їхнього пізнавального значення. З цих записів пан Томаш створює родовідне дерево людей, пов’язаних із Буцневом. За його словами, така реконструкція – доволі трудомісткий процес, але оптимізму в роботі і цілісності картини постійно додають дедалі нові й нові ресурси. Нині у його базі інформація про майже 7000 людей(!). Звісно, не всі народилися в Буцневі, але вони певним чином пов’язані з цим населеним пунктом, який свого часу був містечком і мав Магдебурзьке право, (наприклад, є нащадками мешканців або одружилися тут  тощо). Результатом його масштабної праці стала науково обґрунтована історія роду, з любов’ю оформлена в симпатичну польськомовну книгу «Мій Буцнів, моя Україна».

У пошукових матеріалах краєзнавця знаходимо документальне підтвердження того, що 1927 року в Буцневі, у межах візиту на Галицьке Поділля, яке все ще не оговталося після війни, перебував премʼєр-міністр Польщі Феліціан Славой Складковський. Власне, про це мені свого часу розповідав світлої пам’яті місцевий дев’яностолітній  Василь Мокрій.

Аби більше дізнатися про Буцнів, його вихідців і родинні зв’язки між собою, мій співрозмовник рік тому створив спеціальну групу у фейсбуці, метою якої є обмін інформацією про історію згадуваного населеного пункту, генеалогію його мешканців та їхніх нащадків. Нині у ній майже пів сотні однодумців із усіх континентів: обох Америк, Африки, Австралії і, звичайно, з різних країн Європи та Азії. «Нас об’єднує любов до землі батьків. Мешканці Буцнева колись складали одну велику родину, іноді сперечалися, але жили тут разом сотні років. Тепер їхні нащадки можуть створити віртуальну спільноту, вшановуючи минуле, але орієнтуючись на майбутнє», – резюмує мій співбесідник.

Під час розмови я поцікавився у пана Томаша його враженнями про Буцнів, у якому він гостював кілька днів. А у відповідь почув: «Я був тут майже 40 років тому. Найбільше мене здивували і зачарували дві речі: по-перше, наскільки змінилися Тернопіль і Буцнів. Нині Тернопіль – сучасне, чисте, європейське місто. Він не нагадує радянський обласний центр із величезним леніним і комуністичними плакатами на універмазі. Змінився і  Буцнів. Гарні, відкриті церкви, будинки, доглянута школа, будинок культури, дороги, магазини з великим асортиментом продукції тощо.

Що не змінилося? Звичайні люди – вони такі ж привітні, відкриті та гостинні, як і чотири десятиліття тому».

Торкнувся наш гість і міждержавних стосунків: «Україна і Польща мають спільне майбутнє в об’єднаній Європі. Багато українців відвідують Польщу, і, звичайно, чимало поляків захочуть відвідати Україну після війни. Події останніх двох років показали, скільки у нас  спільного, а також те, що ми, на жаль, не завжди розуміємо чутливість один одного. Політики мають домовлятися, але багато залежить від простих людей, неформальних груп та об’єднань – зустрічі, розмови, спільні проєкти – це те, що допоможе будувати добрі, дружні і навіть братерські стосунки. Я вважаю, що це єдиний і правильний шлях у майбутнє».

Богдан Новосядлий 

На світлині Зоряни Деркач: польський краєзнавець Томаш Клювак (зліва) і головний редактор газети «Сільський господар» Богдан Новосядлий.