Повідомити новину

Поширити:

„Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба

великої праці. Щастя не дається дурно. Треба забути свої вигоди,

свої дрібні інтереси, треба загартувати в собі волю—зробити руки

свої сильними, голову світлою, серце гарячим”.

М.М.Коцюбинський

Михайло Коцюбинський — український письменник-модерніст, видатний естет і людинознавець, художник слова, майстер імпресіоністичного малюнка. Його називають Сонцепоклонником і Соняхом, а все через його любов до квітів, сонця та дітей. Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 року в місті Вінниці в сім’ї дрібного урядовця. Батько письменника часто змінював місце роботи, тому родина багато переїжджала, мандруючи селами і містами Поділля. Через багато років Михайло Михайлович згадував : „Дитинство моє (до 7 років) пройшло в м. Вінниці, а потім довелося жити то в селі, то знову в місті, все на тому ж багатому природою, теплому прекрасному Поділлі”.  Освіту здобував у приватного вчителя, Барській початковій школі та Шаргородському духовному училищі. Під час навчання в духовному училищі 12-річний Михайло закохався в дівчину, старшу від нього на 4 роки. Щоби підкорити її серце, він вирішив стати „великою людиною”. Для цього юнак з головою поринув в українські книжки. Цікаво, що саме після знайомства з творами Тараса Шевченка та Марка Вовчка Коцюбинський вирішив, що хоче бути письменником. Коцюбинський рано почав пробувати свої сили в літературі, брався за поезію, переклади, нариси, але справжнім його покликанням стала художня проза. У 1890 році у львівському дитячому журналі „Дзвінок”  за 15 квітня було опублікувано вірш Михайла Коцюбинського „Наша хатка”. В цьому ж році письменник побував у Львові, встановивши творчі контакти з місцевими літераторами та видавцями, зокрема Франком. Михайло Коцюбинський  почав тісно і плідно співпрацювати у львівських часописах „Дзвінок”, „Правда”, „Бібліотека для дітей”, „Буковина”, „Житє і слово”, „Зоря”, а з 1898 року – „Літературно-науковий вісник”. 30 жовтня 1897 року Володимир Гнатюк, як голова Франківського ювілейного комітету, надсилає до Чернігова Михайлу Коцюбинському запрошення взяти участь у збірнику на честь Івана Франка з нагоди відзначення 25-літньої письменницької і громадської діяльності і в організації збирання коштів на проведення ювілею. Михайло Михайлович надіслав оповідання „В путах шайтана”, але із запізненням, тому воно так і не потрапило до збірника. Згодом Володимир Гнатюк, як секретар НТШ та головний редактор УкраїнськоРуської Видавничої Спілки, організував у Галичині видання окремою книгою оповідань Михайла Коцюбинського. З цього часу між Гнатюком і Михайлом Коцюбинським почалося тривале листування.  І вже в грудні Володимир Гнатюк видав збірку оповідань Михайла Коцюбинського „В путах шайтана”, куди увійшли „В путах шайтана”, „На віру”, „Ціпов’яз”.  Особисто вони вперше зустрілися навесні 1905 р. Ця зустріч була дуже бажаною й очікуваною. Михайло Коцюбинський, проїздом, прямуючи на відпочинок в Італію, завітав до Львова. Щоб показати гостю місцевий колорит, Володимир Гнатюк разом з Іваном Франком на Великдень повезли гостя в с. Яйківці (тепер – с. Антонівка Жидачівського району) до місцевого пароха. Володимир Гнатюк запросив Михайла Коцюбинського в Криворівню. Та письменник не зміг прийняти пропозицію через брак часу. Однак в листі від 30 червня жалкував про своє рішення: „От зараз сиджу у себе і уявляю собі Вас у Криворівнї. І так мені хочеть ся бути разом з Вами серед гір, над річкою, разом гріти ся на сонці і спокійно про щось розмовляти. Почути часом серед розмови цїкаву, орігінальну коломийку і Ваш сміх. Побачити, як Ви погладшали й засмалили ся на сонцї, як поздоровшали та як обходитесь без всякої книжкової премудрости”.

Володимир Гнатюк щороку запрошує приїхати Михайла Коцюбинського в Карпати. Листи Володимира Гнатюка справляють своє велике враження на Михайла Коцюбинського, і він перед подорожжю до Криворівні пише йому з Капрі 7 липня 1910 року: „Своїми словами „Ви мусите щось написати про гуцулів” забили Ви мені клин у голову, вони не дають тепер мені спокою, тільки що я зробить годен за 10 днів? Тільки оскому наб’ю…”

31 липня 1910 року, повертаючись з Капрі у Чернігів, заїжджає на початку серпня до Криворівні і зустрічається тут з Володимиром Гнатюком та Іваном Франком.

Побувавши на Гуцульщині Михайло Коцюбинський незвично захопився нею та 30 грудня 1910 року пише до Володимира Михайловича: „Я, у свій час, з головою пірнув у Гуцульщину, яка мене захопила. Який оригінальний край, який незвичний казковий нарід”. Повість „Тіні забутих предків” Михайло Коцюбинський розпочав писати з 20 серпня і закінчив 3 жовтня 1911 року, як це видко з помітки автора на рукописі. У листі від 18 квітня 1911 року Коцюбинський писав у відповідь на листівку Гнатюка, якою той запрошував письменника влітку до Криворівні. „Дорогий Володимире Михайловичу! Не знаю, яке сонце буде в Криворівні і чи постарається воно зробити мене подібним до того добродія, що на Вашій картці – зате мене тішить, що в Гнатюковім серці багато сонця, од якого і тепло і ясно його приятелям. Спасибі, що згадали. Дякую теж сердечно всім підписаним на картці. Гарні у Вас звичаї в Галичині: дістанеш таку картку – і вже не почуваєш себе самотнім, бачиш, що є люди і ти межи ними людина. Якось тепліше стає. Спасибі сердечне… Хочу себе потішити, що літом буде нам краще і ще заспіваємо з Вами разом у Криворівні. До речі: коли Ви збираєтесь туди? Я міг би приїхати в липні, не раніше… Побоююсь тільки, чи доволі буде сонця в горах, а мені сонце конче потрібне, і то сонце велике, гаряче, немилосердне навіть. Ваш М. Коцюбинський”.

Уже за кілька тижнів по смерті Михайла Коцюбинського 17 червня 1913 року Володимир Гнатюк написав спогади про нього і наступного року вперше опублікував їх як передмову до збірки „М. Коцюбинський. Листи до В. Гнатюка”.  У спогадах Гнатюк дає оцінку творчості Коцюбинського як одного з першорядних надбань світової літератури: „Твори М. Коцюбинського писані так, що не можуть старітися, тому він усе буде мати читачів у широких кругах. Любов і краса – це ті діаманти, які він шліфував із непоказних камінчиків та заховував у вічний скарб нашої національної культури. Він не дав нам стільки, скільки міг би дати при інших, відрадніших обставинах, але те, що дав, належить до першої проби і певно здобуде собі місце навіть у всесвітній літературі.” Для Михайла Михайловича Володимир Гнатюк став взірцем творчої й духовно сильної людини, яка все життя боролася за свої погляди, справжнім орієнтиром та наставником у власній літературній і громадській роботі. Про цю роль постаті Володимира Гнатюка засвідчує епістолярна спадщина Михайла Коцюбинського.

Марія Лига, директор ОКЕМ музею Володимира Гнатюка, Анна Гала, науковий співробітник музею