Маяк нашої героїчної слави, нескореної гідності та непоборної волі

Формування українських державних символів розпочалося ще в часи Давньої Русі, колидержавного прапора як такого ще не було.

Історик та геральдист О. Алфьоров  вказує на те, що історичні витоки українського прапора точно визначити неможливо. Але прийнято вважати, що кольори пішли від гербу Рюриковичів, який з’явився наприкінці ХІІІ століття та мав вигляд золотого лева на синьому полі. До цього часу існували лише князівські стяги, переважно червоного кольору, а от герб князя київського Володимира Великого демонстрував золотий тризуб на синьому фоні.

У часи Київської Русі прапор використовували як засіб сигналізації. Відріз тканини кріпили до списа, щоб таким чином вказувати точне місце збору воїнів. Бойові знамена перевозили разом зі зброєю, а перед битвою ставили на узвишші. У давньоруських літописах навіть зберігся вираз «поставити стяги», що символізувало готовність до бою.

За властиве Україні поєднання синьо-жовтих кольорів свідчить і той факт, що Данило Галицький, засновуючи на честь свого сина Лева місто Львів (перша згадка 1256 р.), обдарував його жителів гербом, на якому зображено золотого лева на синьому фоні. Корогва Галицько-Волинського князівства також була блакитного кольору із золотим левом, адже в ті часи, зазвичай,прапори виготовлялися відповідно до кольорів герба тієї чи іншої землі або країни. Ці ж кольори використовувались на прапорах Руського Воєводства за часів Речі Посполитої.

Починаючи із XVIII ст., полкові та сотенні козацькі прапори Війська Запорозького – це вже блакитні полотнища, на які жовтою фарбою наносилися зображення: зорі, хрести, зброю. Синьо-жовті козацькі знамена зафіксовані на картині І. Рєпіна  «Запорожці пишуть листа турецькому султанові», консультантом якого був Д. Яворницький, та на знаменитому полотні М. Івасюка «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ у 1649 році».

Як національні кольори українського народу поєднання синьо-жовтого утвердилося в ХІХ і ХХ ст. У червні 1848 р., під час європейської «весни народів», Головна Руська рада вперше підняла над міською ратушею Львова жовто-блакитний прапор. Відтоді прапори в національних кольорах почали використовувати на українських землях, що перебували на той час у складі Австро-Угорської імперії, під час проведення Шевченківських, просвітницьких, спортивних свят на західноукраїнських землях, а після революції 1905–1907 рр. – у Наддніпрянській Україні.

Особливого розмаху ці процеси набули під час святкування 100-літнього ювілею від дня народження Т. Шевченка. Жовто-блакитні прапори супроводжували урочистості не лише в Україні (як Правобережній, так і Лівобережній), а й у Москві, Петербурзі, Оренбурзі, Омську, Відні, Празі, Варшаві, Кракові та інших містах.

Справжнім вибухом у поширенні жовто-блакитної символіки стала Лютнева революція 1917 р. в Росії, після якої національно-визвольний рух вийшов на новий рівень. 25 березня 1917 р. під синьо-жовтими прапорами відбулася 20-тисячна демонстрація солдатів-українців і студентської молоді в Петрограді, а 1 квітня того ж року учасники вже стотисячної української національної маніфестації в Києві несли 320 національних прапорів.

Влітку 1917 р. під синьо-жовтим знаменом вирушив на фронт перший український підрозділ – полк імені Гетьмана Богдана Хмельницького, восени 1917 р. корабель «Воля» підняв український прапор після крейсеру «Пам’ять Меркурія». Прапор мав зображення жінки – символ України і напис: «Не плач, Мамо, не журися, твої сини на морі добувають Тобі Волю – усміхнися». 27 січня 1918 р. Центральна Рада на чолі з М. Грушевським затвердила синьо-жовтий стяг в тимчасовому законі про флот УНР.

У квітні 1918 р., після зібрання представників кораблів та за розпорядженням контр-адмірала М. Сабліна, над усіма кораблями Чорноморського флоту, що базувалися у Севастополі, були підняті українські знамена.  Через 100 років, 29 квітня 2018 р., історичний прапор Військово-Морського флоту Міністерства морських справ УНР до Одеси на урочистості з нагоди 100-ліття ВМС України привезла куратор Українського національного музею Чикаго Марія Климчак. Це знамено виготовив у 1918 р старший лейтенант Військово-морського флоту УНР Святослав Шрамченко,яке він передав до Чикагського  музею в 1958 р. Під час свого виступу пані Марія пообіцяла назавжди передати його Україні після того, як Крим буде звільнено з-під російської окупації.

Синьо-жовтим був Стяг Генерального Штабу головного отамана Симона Петлюри. За новими дослідженнями, в 1920 р. загони Нестора Махна також використовували прапори національних кольорів. Востаннє в роки визвольної боротьби минулого століття синьо-жовтий стяг майорів над столицею 12 червня 1920 року, коли війська С. Петлюри та Ю. Пілсудського залишали Київ.

Історія українського прапору початку ХХ ст. була б не повною без Організації Українських Націоналістів (ОУН) та її попередниці Української військової організації (УВО), які у своїй діяльності використовували національний прапор. У листопаді 1928 р. до десятої річниці Листопадового чину у Львові над собором св. Юра українські активісти вивісили синьо-жовтий прапор з написом «УВО». Згодом так само вчиняли й ОУНівці, використовуючи червоно-чорний стяг поряд із синьо-жовтим.

У квітні 1941 р. Другий Великий Збір ОУН визнав синьо-жовтий прапор національним державним українським прапором, який вже майорів в селах під час проголошення Акта відновлення української держави 30 червня 1941 р.

14 жовтня 1947 р., коли вперше відзначалося Свято УПА, Головний осередок пропаганди ОУН зобов’язав підпільників розвісити по населених пунктах синьо-жовті і червоно-чорні прапори.

Ще до проголошення незалежності українці знову почали використовувати синьо-жовту символіку. В другій половині ХХ ст. були поодинокі спроби піднести український прапор.

Ситуація із поступом національного прапору змінилася наприкінці 80-х рр. ХХ ст., коли вітер політичних перемін посилився. На Шевченківські дні, 9 березня 1989 р., в Тернополі біля пам’ятника Т. Шевченка міліція знайшла чотири синьо-жовтих прапорці, 26 квітня 1989 р. у Львові під українським прапором проходив мітинг пам’яті Чорнобильської трагедії, 22 травня 1989 р. у Києві на закритті Шевченківського свята було піднято національний прапор. 30 липня того ж року, під час вшанування пам’яті Січових Стрільців і жертв комуністичних репресій на Микулинецькому кладовищі м. Тернополя, члени Української Гельсинської спілки та Народного Руху України тримали в руках синьо-жовті прапори, з якими пройшлися вулицями міста під наглядом міліції. Від цього моменту в місті припинилися політичні переслідування за національну символіку.

23 березня 1990 р. прапор  вже замайорів  над Тернопільською міськрадою, а 3 квітня 1990 р. – над Львівською. Поступово українські знамена розвівалися над офіційними установами багатьох українських міст та сіл. Столиця України стала дев’ятим містом де в липні 1990 р. був піднятий синьо-жовтий стяг. 24 серпня 1991 р. після проголошення Акту незалежності України група народних депутатів внесла синьо-жовте знамено до сесійної зали, а 4 вересня воно замайоріло над будинком Верховної Ради. 28 січня 1992 р. на сесії ВР України національний прапор був офіційно затверджений державним прапором України. Також Указом Президента від 29 листопада 1999 року затверджено Положення про офіційні символи глави держави, одним з яких є прапор (штандарт) Президента України.

На загальнодержавному рівні «День Державного Прапора України» було ухвалено указом Президента України Л. Кучмою та святкується в переддень Дня Незалежності України.

 Нині ми, вкриваючи труни загиблих українських синів і дочок українським  прапором  розуміємо, скільки коштує нам наша незалежність.