Майстер і Скрипаль

Частина перша. Скрипка і Майстер

Присвячую скрипковому майстру  Миколі Ткаченку

У скрипки була душа. Як у людини. Вона уміла любити і ненавидіти, сміятися і плакати, радіти й сумувати. Вона уміла розповідати про красу рідної землі та закликати до боротьби за її волю.

У скрипки було прекрасне ніжне тіло, виточене зі співучої деревини смаглочолої вишні. Дерево виросло у розкішному саду Майстра в українському Ірпені, довгі роки обдаровувало людей смачними плодами, а згодом надихалося удосталь любов’ю рідного краю, наповнилося по вінця сонцем і музикою вільних вітрів та визріло для іншого життя – стало стосиком пахучої деревини біля господаревого дому. Із неї Майстер робив скрипки, даруючи їм чутливу, майже людську, душу.

Ця була останньою із його творінь – закінчив її за день до початку війни. І – найкращою. Але тільки люди з великим і добрим серцем могли оцінити її божественний голос.

Невдовзі до міста вдерлися жорстокі російські окупанти. Вони убили Майстра. За те, що грав людям чудових українських мелодій. За те, що не скорився, не став на коліна, не зрадив, не здався. За те, що народився вільним і не захотів бути рабом лихих завойовників…

Божественна скрипка залишилася сиротою. Лежала одна-однісінька на запиленій полиці у його покинутому домі. Мовчала і чекала на своїх рятівників.

І вони прийшли. Українське військо звільнило Ірпінь од ворогів, і до міста повернулися учні Майстра (бо у Пророків, Майстрів і Вчителів завжди є учні, які продовжують їхню справу). Вони знайшли диво-скрипку. Забрали її із собою, щоб подарувати достойному її божественного голосу Скрипалеві.

І стосик вишневих дров біля будинку зненацька вкрився ніжним білим цвітом – мабуть, то Майстрова душа безмежно раділа, що його дитя житиме серед людей і даруватиме їм свої чудові мелодії. А ще – Любов до Рідної Землі, Надію і Віру в Добро…

Частина друга. Скрипка і Скрипаль

Присвячую воїну та скрипалеві Мойсею Бондаренку

Коли Мойсей брав до рук скрипку, безмежний український степ вражено затамовував подих, веселий пустун-вітер завмирав у ошатних пасмах шовковистої ковили, щебетливе степове птаство зачудовано вмовкало, а могутні хвилі Дніпра заворожено шепотіли у тон його музиці. Як тільки смичок Скрипаля торкався срібних струн, його душа починала розмову з Небом. Так було від тринадцятиліття, коли уперше з трепетом доторкнувся скрипки і самотужки навчився грати на ній. Він був музикантом від Бога!

А ще у молодого Скрипаля було велике і добре серце. Любив свою землю, любив людей, котрі жили поряд. Мабуть, тому в перші дні війни пішов добровольцем на фронт. Вважав себе справжнім чоловіком, а обов’язок усіх справжніх чоловіків – захищати Батьківщину і свій народ від нашестя ворогів.

Покидаючи дім, поклав у військовий наплічник молитовник і улюблений музичний інструмент – дві найважливіші речі у своєму житті.

На передовій він став вояком-піхотинцем із позивним «Скрипаль». Разом з іншими бійцями тримав оборону, ходив у наступи, звільняв од ворога села та міста, визволяв із московської окупації українців.

А у хвилини затишшя грав для своїх бойових побратимів на скрипці. Воїни так любили його прекрасні мелодії, що добровільно звільнили від усіх тяжких робіт – за себе і за нього копали шанці, укріпляли бруствери, будували бліндажі. А Мойсея просили лиш про одне: «Грай для нас, «Скрипалю»!» Бійцям було однаково, що він їм заграє – лиш би звучала його чарівна скрипка, що дарує хвилини ніжності, радості й добра, нагадує про рідний дім, заспокоює їхні зранені війною душі. І Мойсей грав. І його скрипка ніжно промовляла, пестила, співала, щебетала, розповідала про життя і щастя. А ще вона уміла гордо кликати до бою і вселяти віру в Перемогу…

Ця скрипка у нього – друга. Перша згоріла у бліндажі під час ворожого обстрілу. «Скрипаль» тужив за нею, мов за втраченою коханою. Та добрі люди зробили йому чудовий подарунок – привезли нову! Дивну, таємничу, незвичайну! Вона пахла вишневим деревом і волею!

Учні Майстра розповіли Мойсеєві про свого талановитого і мужнього наставника, котрий загинув, але не скорився ворогам. І «Скрипаль», пересиливши невидимий обруч болю, що зненацька стиснув йому горло, вимовив:

– Віднині я гратиму лише на ній! Хай завжди звучить і прославляє ім’я свого творця!

Так легендарна скрипка Майстра знайшла свого Скрипаля.

Сьогодні вороги безупинно штурмували позиції українських бійців, намагаючись прорвати міцну лінію їхньої оборони. Окупанти випалювали гарматами та мінометами усе живе довкола. Ворожа артилерія зрешечувала землю, вкриваючи прекрасний український степ десятками вирв, перетворюючи його казкову красу на мертву зону.

Мойсей і його побратими мужньо відбивали наступи окупантів. Вони були готові стояти до кінця. Ствол «Скрипалевого» автомата перегрівався од постійної стрілянини. І у його побратимів – також. Постріли і вибухи з обох сторін зливалися у холодну і жорстоку музику війни – музику смерті.

Та перед заходом сонця бій ущух. Вороги відступили, давши українським військовим короткий перепочинок.

Вояки вирішили використати його кожен по-своєму. Хтось чистить і змащує зброю, щоб не підвела свого господаря у наступному бою. Хтось тихо дрімає. Хтось мовчки переписується у смартфоні з рідними. А «Скрипаль» тихенько молиться. За себе, за побратимів, за Україну. Дякує Всевишньому, що у бою вони залишилися неушкодженими. Просить подальшого захисту. Пошерхлі Мойсеєві вуста тихо вимовляють слова улюбленої молитви – «90-го псалму Давида»: «… Він Ангелам своїм звелить, щоб охороняли тебе на всіх шляхах твоїх. На руках вони понесуть тебе, щоб нога твоя не спіткнулася об камінь. На гаспида й василиска ти наступатимеш і потопчеш лева й змія. Бо каже Господь: «За те, що він поклав надію на Мене, я визволю його і захищу його, бо він знає ім’я Моє». Ця молитва третій рік береже Мойсея на війні – кулі й уламки снарядів пролітають поряд, але його не займають… Боєць відчуває, як слова молитви огортають його невидимим захистом, зміцнюють дух і тіло, додають упевненості і віри у те, що все буде добре.

-Заграй нам, «Скрипалю»! – зненацька просить один із вояків.

І, скінчивши молитву, Мойсей відкриває свій наплічник, виймає із його глибини смаглочоле диво, неквапно настроює співучі струни, підносить скрипку до плеча, торкається до неї смичком. І світ заполоняє велична магія музики.

Тонкі чутливі пальці музиканта кружляють у дивному танку, злітають понад струнами, як птахи, і легко опускаються на них. Дивні мелодії виходять із лона скрипки і розливаються довкола потоками любові та добра – над зраненим вирвами степом, під стривоженим вибухами небом.

А воїни, завмерши, слухають і майже не дихають…

«Ой у лузі червона калина похилилася.

Чогось наша славна Україна зажурилася.

А ми тую червону калину підіймемо.

А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо» –  співає скрипка. І серця Мойсеєвих побратимів наповнюються палким бажанням звільнити рідний край од пекельних завойовників, а їхні очі загоряються вогнем натхнення і відваги.

Мойсей – улюблений музикант українських воїнів, їхній брат, член великої бойової родини. Він сотні разів грав для них не зі сцени, а у фронтових бліндажах, у вирвах від мін та снарядів, біля розбитих війною будинків, у полях на фоні знищеної побратимами ворожої техніки… Його незвичайні концерти вони охоче записують на свої смартфони і згодом викладають в інтернет. Щоб увесь світ знав про героїчну боротьбу українського народу проти московської навали – за волю рідної землі! Щоб знав про Скрипаля Мойсея, поцілованого Богом, котрий у пеклі війни, під кулями і вибухами снарядів учить побратимів любити рідну землю, цінувати життя, красу, любов і добро!

Його музика знімає з їхніх плечей смертельну втому від нестихаючих боїв, повертає силу і упевненість у собі, дарує короткі хвилини спокою і щастя, зміцнює віру в Перемогу над заклятим ворогом. Його скрипка – це їхня душа, їхня мрія на волю і щастя.

-Грай, «Скрипалю»! – пристрасно шепочуть уста вояків. – І хай береже тебе Бог! Хай береже усіх нас і упевнено веде уперед!

Над густо зритим воронками степом, над розтрощеними на скалки, наче олівці, фронтовими деревами, над суворими вояцькими шанцями, де земля перемішана з вільною кров’ю, гордо звучить нескорена Скрипка – дитя непокірного Майстра, кохана талановитого Скрипаля, вірна подруга непоборних Українських Воїнів.

І бійці щиро вірять, що колись вона упевнено зазвучить над усією українською землею у величний день нашої вимріяної, вистражданої, солодкої і довгоочікуваної Перемоги!

Неоніла КРЕМ’ЯНЧАНКА