Любов не вмирає! Якщо вона справжня

Він сидів на пухкій хмаринці і через тоненьку соломинку смакував райський нектар з квіткової посудини. Сьогодні Творець дав йому вихідний. Заслужений. Адже він так добре і вміло організовує роботу ангелів, що ніхто з них, практично, не помиляється у дорученнях Отця.

У житті живих він був прекрасним менеджером, вправним лідером та надзвичайно порядною людиною. Бог довго спостерігав за його криштально чистою совістю, неймовірною відповідальністю, високого рівня емпатією та вирішив, що в небесних канцеляріях йому такого професіонала дуже бракує. І забрав до себе. Несподівано для всіх. Неочікувано для нього. Бо він ще так хотів жити, кохати, творити. Так, він завжди інвестував в небо: свої добрі вчинки, допомогу людям, своє милосердя та тепло серця, але сам ще туди не планував. Спершу навіть емоційно сварився на вході у царські ворота, бо там, на землі, залишились ті, хто любить і кого любив, незавершені справи, нездійсненні мрії. Та годі було сперечатися: книга його земного життя була дописана Всевишнім і поставлена на найвищу полицю в небесній бібліотеці. Автор уже починав творити перший розділ його нового неземного життя.

Маючи вільний час, він завжди спостерігав за нею. Та й чого гріха таїти, навіть коли був зайнятий серйозними дорученнями сивочолого Бога, знаходив можливість хоч одним оком глянути крізь безмежність на свою кохану. Господар неба бачив усе це, посміхався з-під вус і ніколи не робив зауважень щодо відволікання його від виконання завдань, бо прекрасно розумів, що сам допустив їхнє болісне розставання.

З високості він ніжним подихом висушував її сльози, солоніші від морської води, що так часто котилися найріднішим у світі обличчям, гладив з порухом вітру неслухняне волосся, поправляв, немов маленькій дівчинці, збиті окремі пасма. Іноді навіть вдавалося викликати у неї посмішку, коли з кольоровими метеликами грався на пелюстках квітів і навіював їй спогади про них – таких щасливих. Торкався до рідних вуст, коли вона промовляла щоденні молитви, особливо за світло для його душі. Коли їй було важко прийняти важливі рішення, навідувався у сни. Не зловживав цією опцією, бо зранку вона завжди сумувала, коли прокинувшись, розуміла, що реальність інша – без нього. Та коли вже обставини складались вкрай утяжливо – підказував що зробити, куди звернутись, щоб допомогли. Бо ж колись обіцяв, що завжди буде для неї камʼяною стіною! То й є! Хоч камінь – то тепер відносне поняття, бо він весь такий невидимий, аж прозористий.

В них було справді надсильне кохання. Таке буває раз в ніколи. Він дуже боявся, що так безсовісно добре бути просто не може. А було. У всьому: вони впивалися голосами один одного, ніколи не сперечалися, беззаперечно ладнали, довіряли і безмежно кохали.

Хмаринка, мов солодка вата, поволі почала розпливатися поміж легені неба. Він допив смачний, наче мед, нектар з райських фруктів. Вихідний завершувався. Навкруги метушилися ангели – чекали на вказівки.

Одному з них він доручив завжди бути поруч з нею. Якщо вона оступиться – взяти на руки, якщо сумує – потішити…

А вона щодня поглядала у небо та вірила, що він все знає і у всьому допомагає. Бо як ж інакше?!

Любов не вмирає! Якщо вона справжня.