Ловці оголених душ

«Не гуди, витри сльози і – більше нікому не вірити!» – так серед базарного натовпу мати повчала доньку. Люди зацікавлено спостерігали цю сцену. З’ясувалося, кілька хвилин перед тим молоденька дівчина втратила телефон – якийсь негідник попросив подзвонити і дременув з мобілкою у руці. Було дуже прикро і якось гнітюче… Мати напускною строгістю намагалася спинити доньчин потік сліз і, здається, сама мало не плакала.
Десь  прочитала такі слова: страшно не те, що вас обдурили або обікрали, страшно, що ви постійно пам’ятаєте про це. Це таки правда. Ще у студентські роки я стала жертвою шахраїв – біля обмінника за двадцять доларів мені запропонували більшу ціну і я погодилася. Двоє молодиків розіграли сцену «йде міліція» і нібито повернули мені купюру. Коли за ними слід простиг, я побачила у руці… один долар. Звісно, було шкода втраченого. Але насправді це не казна-яка втрата, щоб про неї пам’ятати через десятиліття. Але чомусь пам’ятаю, як і обличчя отих двох.
Через огидні вчинки поодиноких людей (пройдисвітів насправді не так вже й багато) ми втрачаємо віру, стаємо підозрілими, ба, навіть черствими до навколишнього. Хтозна, чи обкрадена на ринку дівчина простягне мобілку, якщо її благатимуть, щоб викликати «швидку». Нас повчають: не відчиняйте дверей та навіть на подвір’я не впускайте незнайомців, не розмовляйте, не довіряйте, будьте обачними, не дивіться в очі… Якщо купуєте через Інтернет, то лише післяоплатою. Навіть телефоном не спілкуйтеся з незнайомцями… Здається, щось таки не так повелося у цьому світі… І, власне, чи застереження можуть стати запорукою нашої безпеки?
Наприклад, продавав чоловік через Інтернет металошукач. Відіслав нібито у дуже безпечний для обох сторін спосіб – післяоплатою. Покупець оглянув товар і повернув. Буває… От тільки повернувся металошукач до господаря без деталі вартістю 11 тисяч гривень! Ось тобі і безпечна угода! Днями у Борщівському райсуді оголосили вирок тому покупцеві – він із села цього району. Кажуть, ніби нормальний чоловік, має дружину, маленьку дитину, без судимостей. Як так підло зміг вчинити?
На суді він виправдовувався, мовляв, мав металошукач малої потужності, хотів кращого. За допомогою цієї техніки шукав металобрухт. От лише грошей на те, аби удосконалити свій прилад, катма і – лихий попутав. Селянин не взяв до уваги, що у відділеннях «Нової пошти» ведеться відеоспостереження, яке і зафіксувало факт крадіжки.
Отож, коли продавець заявив у поліцію, злодієві довелося повернути дороговартісну деталь та ще й постати перед судом. У результаті йому за крадіжку призначили мінімальне покарання – штраф у сумі 850 гривень.
У Тернопільському міськрайонному суді нещодавно поставили «крапку» у справі шахрая, який теж переступив усі можливі моральні застороги. Запримітивши в електричці п’яненького чоловіка, який тримав у руках гроші, вийшов за ним на зупинці у Ярчівцях (електричка їхала до Львова) й, показавши своє посвідчення інваліда, відрекомендувався… працівником карного розшуку. Селянин невідомо чому затремтів від страху і дослухався до переконливих слів «правоохоронця»: «Ти випив зайвого, гроші можеш додому не донести». Бідолашний не хотів віддавати заробіток, тим більше, що гроші були дуже потрібні –  хвора дружина перебувала у Зборівський райлікарні. Він просився, але «правоохоронець» наполіг, що сам віднесе гроші у лікарню. Відтак майже чотири з половиною тисячі гривень були забрані.
Вранці чоловік збагнув, що його обікрали, й схопився за голову – купити дружині ліки нема за що…
Шахрая згодом впіймали. Ним виявився затятий рецидивіст, який неодноразово бував за гратами. Цього разу його знову засудили до позбавлення волі.
Власне, кримінальних справ такого гатунку – хоч греблю гати. Згадаймо хоча б про телефонних шахраїв, різноманітних ворожок – щодня є свіжі факти безжалісного видурювання грошей.
Як людям, у душах яких потопталися шахраї, оговтатися, як жити після такого морального насильства? Як повернути віру? Не усе ж подальше життя дмухати на холодне і підозріло оглядатися. З цими запитаннями я звернулася до відомого психотерапевта Ольги Томченко. У відповідь пані Ольга розповіла бувальщину про дуже скромну, добросердечну дівчину, якій, однак, за добро платили трохи зверхнім зневажливим ставленням, а то й часто використовували. «Чому мене не цінують?» – запитала вона у мудреця. У відповідь той запропонував прогулятися селом голяка. Дівчина зойкнула: «Зі мною казна-що зроблять!» Мудрець промовив: «З голим тілом ти ходити боїшся, то чому ходиш з оголеною душею?» Суть бувальщини зводиться до того, що усе-таки не слід бути надміру відкритим, а підпускати близько хіба, як це банально не звучить, лише добрих людей.
«Варто розглядати власний скептичний погляд як психологічний кордон – огорожу нашого серця. Віра в інших починається з віри в себе: довіряй спочатку собі, своїм почуттям та перевіряй реальність на правдивість. Любити ближнього, як себе, – це спочатку навчитися любити себе: власні потреби, тіло, духовність. Вивчайте себе – свої слабкості, цінності», – радить Ольга Томченко.
 
 
Ольга КУШНЕРИК