Коханий, я знову повертаюсь у сім’ю

Знаєте жінок, про яких говорять: «стерво», «любить лише гроші і себе»? Так ось, це про мене. Радше, про колишню мене, за що я нині дуже розкаююсь. Минулого тижня сповідалася, розповіла про сві свої гріхи священику, він зрозумів, відпустив. А на душі все одно гірко. Тож вирішила написати ще й у «Гніздечко». Не один раз читала листи, в яких жінки виливають свій біль…
Я тернополянка, із забезпеченої сім’ї. З дитинства такі поняття, як важка праця, нестаток чи міра, мені не відомі. Я одна дитина в сім’ї, тож розпещена до краю. Батьки ніколи не підвищували на мене голос, про пасок, який в нормальних сім’ях висів у коридорі, як нагадування для дітей, що треба поводитися чемно, я й не чула ніколи. У школі була першою красунею. Хлопці вже з сьомого класу дарували цукерки, квіти, проводжали додому. Я крутила носом. Хотіла і багатого, і красивого, і щоб характер мав гарний. Довго я шукала свій ідеал, так і не знайшла.
В інституті познайомилася зі своїм Сергієм. Він був родом із села. Але такий показний, вродливий, що в мене аж руки тремтіли, коли він проходив повз. А ще Сергій був після армії, вмів грати на гітарі. Зустрічався з дівчиною. Подейкували, що в них навіть ішло до заручин. Та на їхньому шляху опинилась я. Звабила хлопця, розповіла про все його дівчині, вони й попрощалися. За півроку дізналась, що вагітна. Сергій не хотів і слухати про аборт. Сказав, що буде справляти весілля. Мої батьки ледь не збожеволіли, коли побачили сватів. Уявляєте, як міська інтелегенція приїжджає в село. Сергієві батьки виявилися ще й старшими людьми. Моїм було трішки за 40, а тим – далеко за 60. Причому батько добряче любив випити. Тож одразу повів мого тата в стодолу, щоб показати господарство, а насправді, у нього там була захована пляшечка самогону. Після оглядин, батьки навідріз заборонили мені їхати в те село. Заявили, що ми житимемо біля них. Ось так ми й поселилися в батьківській квартирі всі разом. Щоб розповісти, як дратував Сергій моїх маму з татом, і газети не вистачить. Вони ненавиділи у ньому все: як він їсть, спить, ходить. «Село необтесане!» – по-іншому його й не називали…
Я народила гарну дівчинку. Сергій не міг натішитися донечкою. Увесь вільний час проводив з нею, возив на прогулянки, годував. А я? Годувати груддю відмовилася, щоб відновити фігуру. З дитиною панькатися теж не збиралася, бо ще молода й красива і хочу погуляти. Батьки побачили, що їхня доня пішла в «загул» і перестали давати мені гроші, мовляв, маєш чоловіка. І що мені було робити? Бо що взяти з бідного студента, який навіть стипендію не отримував, адже прогулював пари, бавлячи дитину? Звісно, я почала шукати багатих шанувальників. Один, другий, третій… Я й не зчулася, як опинилася без чоловіка і доньки. Сергій забрав нашу дівчинку і поїхав з нею до себе в село. Батьки не зупиняли, бо, як я вже писала, не любили його і чогось не злюбили і внучку.
Із тих пір минуло сім років. Де я була і що робила, описувати не буду, бо соромно так, що аж груди зводить. Батьки від мене відмовилися, друзі навіть не вітаються. Я залишилася самотньою. Не хочу ні грошей, ні гульок, нічого. Лише побачити темно-коричневі очі свого Сергія, обійняти, приголубити доню. Знаю, я їм не потрібна. Але вони мені – більше за повітря. За тиждень поїду до них. Сподіваюся, що не проженуть з порогу.
Коханий, я повертаюсь!
Ірина