…Калинові грона горять – Михайлові Ониськіву – 80!

Гарно так, бо друзі близько,

Серед них і пан Ониськів,

Бо Поділля – це колиска,

Де талантів ціла низка.

Петро ШКРАБ’ЮК 

І таких присвят Михайлу Михайловичу – близько сотні, бо його знають, поважають, люблять та цінують. А все через його щирість, чесність і простоту. Не даремно кажуть, що все геніальне полягає в простоті й доступності. Та й на останній сторінці своєї книги, яку автор підписав в дарунок, він підтверджує ці слова: «Таким я був, таким я є, інакшим вже не буду». А його життя завжди було насичене різноманітними подіями, бо таким був час…

Родина. Навчання

– Шановний професор Леутський, –

Звертається селянин,

– Поставтесь до мене по-людськи,

Бо часу минає плин.

Бо друзі мої вже у вузі,

А я тут, на кухні, пишу.

І що ж я коханій матусі

В селі по приїзді скажу?..

Після цього вірша, написаного юним Михайлом Ониськівим, його з третьої спроби таки зарахували студентом Чернівецького університету. Він знав німецьку мову, але не мав прохідного балу. Ректор Корній Леутський поставив резолюцію на вірші, й так юний і талановитий Ониськів став студентом.

Варто сказати, що майбутній поет, краєзнавець, літературознавець встигав усюди: і добре вчитися, і в село приїхати, щоби допомогти батькам по-господарству.

Михайло Ониськів народився 3 грудня 1941 р. у с. Ласківці, на княжій Теребовельщині. Це був важкий час, коли вже тривала Друга світова війна.

Найстаршого брата Михайла, Дмитра, нацисти вивезли на примусові роботи до Німеччини. Колись чув, що народжені під час війни легше переносять невдачі, це сильні люди, які впевнено йдуть до своєї мети. Але тоді ще ніхто й не здогадувався, що у безземельних, неписьменних селян Григорія і Анастасії (дівоче – Ралько), які були щирими, чесними і порядними християнами, народиться справжній талант із непростою долею філософа й поета. Михайло Ониськів був четвертою і останньою їх дитиною.

Михайло Михайлович добре пам’ятає повоєнні роки, розруху, батьки вимушені були тяжко працювати.

І все ж поставив бідний батько хрестик,

Здав до колхозу борону й коня,

Бо ліпше в горі жити, аніж вмерти,

Хоча вмирав потому він щодня.

Проте це не завадило малому Михасеві добре вчитися. Здавалося, що всі предмети він засвоював «на ходу». Нерідко й вчителі дивувалися, кажучи батькам, що з нього виросте дуже мудрий чоловік. Батьки тішилися успіхами сина, проте нічим не могли допомогти успішному випускникові Буданівської школи. Михайлові самому потрібно було торувати собі дорогу у світ. А працювати починав у колгоспному кар’єрі…

Ще у 2003 р. у газеті «Свобода» була надрукована поема Михайла Ониськів про Ласківці. А все почалося із віршованого листування.

Така мила назва твого села.

Напиши про нього вірша.

(З листа поета Бориса Нечерди, м. Одеса, липень 1963).

Родинні Ласківці манять отими дитячими стежинами й нині. «До рідних Ласковець мене кличе пам’ять. Нікого з рідних там вже не залишилося, бо мене народили пізно. Хіба що батьківські могилки, які так любовно обновили діти мого брата Станіслава – Марія, Михайло та Олег, яким висловлюю вдячність».

З Ласковець у світ широкий…

…Було все: й переповнена чаша терпіння,

Й манівці мимоволі по рідній землі,

І щаслива хвилина твого просвітління

Перед Богом і чистим листком на столі…

(Євген Безкоровайний. М. Ониськіву)

Після закінчення Чернівецького державного університету Михайла Ониськіва, який ще в студентські роки активно дописував у газети, у 1966 р. прийняли у члени спілки журналістів. Працював в армійській пресі, у ЗМІ Буковини та Вінниччини.

Влітку 1967 р. одружився. Уляна створила домашній затишок і з любов’ю давала йому натхнення та віру в себе. Як писав Василь Дерій:

…Майстер творить щастя земне,

Як йому усміхнеться кохана,

Та любов, що, як сон, не мине,

Із допитливим ім’ям Уляна…

Через рік у них народилася дочка Тереза, а нині Михайло Михайлович пишається своїми внучками Софією і Мар’яною.

Жага до нових знань привела його на відділення журналістики Вищої партійної школи при ЦК КПУ, яку закінчив у 1975 році. Михайло Михайлович ніколи не соромився і не соромиться, що навчався у цій школі і згодом працював на комсомольській і партійній роботі, бо завжди жив чесно, багатьом юним допомагав з навчанням, з житлом, а також і творчій інтелігенції, а собі так нічого і не надбав, окрім любові й поваги багатьох людей.

Про роки, проведені у комсомолі чи на партійній роботі, згадує по-різному, бо «різні люди були». Але завжди відзначає те добре і позитивне, що закарбувалося в пам’яті. Як влучно зазначила Неоніла Петраш «...У безперервнім впертім герці Любов ви зберегли у серці…».

Навчався в аспірантурі Львівського університету.

Тривалий час Михайло Ониськів як позаштатний і штатний кореспондент працював у «Ровеснику», у «Вільному житті» (1959–2019, з перервами), пройшовши шлях від робсількора до заступника редактора.

…Десь там і сіяли, й любили.

Не віриться, що «на Франка»

весна і товариство миле

чекали нашого дзвінка.

По пам’яті диск телефонний 

накручую… Нас там нема.

І ніби пальчиком холодним

до серця стукає зима…

(Данило Теличин. М. Ониськіву)

Потужний творчий потенціал реалізував за незалежності

На початку 1990-х років минулого століття людина енциклопедичних знань Михайло Ониськів був одним із ініціаторів і творців демократизації суспільства, свободи слова і гласності. За його сприяння і вагомого внеску на Тернопіллі було створено обласний осередок Національної спілки письменників України, побачив світ журнал «Тернопіль» (співзасновник і перший головний редактор), газета «Русалка Дністрова» (1992). Саме Михайло Михайлович лобіював створення першої в нашому краї та Україні демократичної газети «Тернопіль вечірній» і став автором назви видання. У 1994–1998 рр. він – головний редактор видавництва «Збруч» (м. Тернопіль), яке очолював Богдан Куневич. Згодом – референт ректора і прескур’єр Тернопільського фінансово-економічного інституту (нині Західноукраїнський національний університет).

Від 2000 р. Михайло Ониськиів – член Національної спілки краєзнавців України.

Працював в апараті Тернопільської обласної ради: консультант, керівник пресслужби. У 2007 – керівник пресагенції Контрольно-ревізійного управління в Тернопільській області.

Михайло Ониськів товаришував та листувався із багатьма відомими діячами літератури та культури – Романом Лубківським, Михайлом Івасюком, Дмитром Павличком, Володимиром Здоровегою, Романом Андріяшиком, Юрієм Покальчуком, Петро Перебийносом та багатьма іншими.

Він завжди сприяв усім літературознавчим і краєзнавчим процесам та загалом розвитку культури в Тернопільській області.

Як віншував Михайлові Ониськіву Богдан Мельничук: «Якби всі, кому ви, пане,

За життя допомогли,

Враз зійшлися на майдані –

Новий Рух би народивсь!»

Михайло Ониськів досліджував життєвий шлях і творчість Маркіяна Шашкевича, Юліана Опільського, Михайла Паращука, Степана Будного та багатьох інших світочів української культури та мистецтва. Від 1995 р. був співупорядник регіональних річників «Тернопілля». Автор сотень статей і член редколегій чотиритомного «Тернопільського енциклопедичного словника» (2003–2010), тритомника «Історія міст і сіл. Тернопільська область» (2010–2014).  Член редакційної ради журналу «Літературний Тернопіль». Має понад три тисячі різножанрових публікацій у збірниках, українській та закордонній періодиці. Упорядник і редактор понад 100 книг різноманітної тематики.

…Скількох митців,

скількох імен славетних,

як реставратор рідної краси,

клеймо замовчувань, архівне вето

Зірвавши із кайданів, воскресив!

(Степан Лисий. М. Ониськіву).

Михайло Ониськів – автор збірки поезій «Прийдень» (1996), книги-поеми «Ласківці» (2003), монографії «Поетичний світ Петра Перебийноса» (2005); об’ємного абетково-енциклопедичного чотирикнижжя: «АБВ…» (Автографи. Бібліографія. Вибране. Галерея. Досил. – 2012), «ЕЄЖ…» (Есеї. Євшан-слово. Житіє. – 2019), «Житіє в абетці И – Я» (2020), «Абетка спогадів завершальна» (2021).

У Державному архіві Тернопільської області світлої пам’яті Богдан Хаварівський створив особовий фонд «Ониськів Михайло Михайлович (1941) – поет, літературознавець».

Відпливають роки, як за обрій Свічадо,

А натомість шаноби висока світлінь.

З теребовлянського краю нащадок

Входить в долю його поколінь…

(Євген Безкорований. М. Ониськіву).

За велику подвижницьку діяльність заслужений журналіст України (2017) Михайло Ониськів нагороджений преміями та відзнаками, зокрема: Всеукраїнською літературно-мистецькою премією ім. Братів Богдана та Левка Лепких (2000); обласними преміями в галузі культури в номінаціях «Краєзнавство – ім. Петра Медведика» (2011, 2015), «Журналістика – ім. Володимира Здоровеги»  (2020); орденом князя Костянтина Острозького (2014) – за краєзнавчі дослідження. Він лауреат обласного конкурсу «Людина року-2011».

Коло нього ставали відомими журналістами, краєзнавцями, письменниками, науковцями. Все, чого торкалася його рука, ніби оживало і виблискувало барвами мудрості й знань.

Ну, що ж, редакції газети «Свобода» лише залишається приєднатися до привітань і побажань, написаних Михайлу Михайловичу його побратимом Петром Бубнієм:

…Тобі, трудівнику пера,

Котрий з’єднав життям століття,

Я зичу радості, добра

І небуденного поліття!

Віктор КАРПОВИЧ