ІВАН ФРАНКО ТА ГУСЯТИНЩИНА

У надзбручанських хатах часто бачу під вишитими рушниками портрети Івана Франка, Тараса Шевченка та Лесі Українки. Так судилося, мабуть, долею, що їхні життєписи нерозривно пов’язані з Тернопільщиною.
27 серпня 1856 року в с. Нагуєвичах, нині село Івана Франка Дрогобицького району Львівської області, у сім’ї сільського коваля народився Іван Якович Франко, що збагатив українську та світову літературу новими темами, жанрами, філософськими поглядами. Сучасний поет і громадський діяч Дмитро Павличко зауважив: «Франко першим в українській і один із перших у європейській літературах всебічно й по-справжньому розробляв тему праці як вічної природної потреби людей… Якщо Тарас Шевченко народив українську націю, то Іван Франко її виховав».
У суверенній Україні, коли з’явився доступ в архівах до заборонених комуністичним режимом матеріалів, значно розширилися відомості з франкознавства, збільшилася кількість імен, з якими співпрацював Каменяр, діяльність яких через політичні погляди чи соціальне походження замовчувалися московитами. Це також збагатило відомості про перебування Каменяра у населених пунктах Тернопілля.
У своїй «Автобіографії» від 18 травня 1893 року письменник пише: «…У 1883 р. одержав замовлення від поміщика Володислава Федоровича у Вікні написати біографію його батька, що був від 1848 р. депутатом райстагу. Для того я дослідив багатий родинний архів пана Федоровича і працював у Львові, де я став співробітником українського часопису «Діло».
Краєзнавці підрахували – Франко з перервами працював у Вікні в 1883–1884 рр. майже сто днів. Його перу належить праця «Життя Івана Федоровича і його часи», яка була знайдена аж у 1985 році та вперше опублікована у 46 томі 50-томного видання творів письменника й громадського діяча. Перебування у Вікні та знайомство з архівом Федоровичів сприяло також написанню досліджень «Гримайлівський ключ», «Панщина та її скасування в 1848 році», «Фінансове положення Галичини», «Лук’ян Кобилиця» та ін. Тут він також написав кілька художніх творів: «Vivere Memento», «Журавлі», «Беркут», «Різуни» та інші.
У 1884 р. Франко у вірші та статті «Бунти в Тернополі і Копичинцях» відгукнувся на події та розправу жандармів над жителями м. Копичинці.
В архіві збереглися 13 листів уродженця с. Білинівка, публіциста, культурно-просвітницького і громадсько-політичного діяча Володислава (Владислава) Федоровича (1845-1917) з Вікна за 1883-1885 рр. до І.Франка.
Гість зі Львова мав можливість ознайомитися також із бібліотекою В.Федоровича, де налічувалося багато старовинних книг та архівних матеріалів, оглядав у палаці землевласника музей, у стінах якого було близько 200 зразків килимів з багатьох населених пунктів західного Поділля, а також предмети старовини, знайдені під час розкопок в околицях Вікна. Мабуть, В.Федорович показував Франкові свою килимарню, слава про котру дійшла й до Європи, возив у с. Товсте, де заснував бондарсько-ковальсько-гончарську школу…
З Вікна на прохання В.Федоровича вони їхали дорогою Гримайлів – Хоростків у с. Яблунів, у маєток князя Романа Чарторийського. Про цей візит відомо з листа письменника того часу (20-й том вибраних творів, 1956 р.), а також із його статті, що була опублікована у Петербурзькій газеті «Kraj», під назвою «Роман Чарторийський і Калінка» (1887). Метою його відвідин Яблунева було знайти в архівах маєтку документи, які в минулому пов’язували його з маєтками «Гримайлівського ключа».
Відомий майстер слова мав також можливість познайомитися з великою приватною бібліотекою Р.Чарторийського та його дружини княжни Флорентини (з дому Дідушицька-Дзєдушицька). Книгозбірню в період Першої світової війни спалили російські солдати. У 1917 р. вони також повністю пограбували палац Федоровича у Вікні, а старовинними книгами і грамотами розпалювали багаття…
Збереглися тексти двох листів князя Чарторийського до Франка.
У листі до дружини письменник писав: «…Бувша княгиня Чарторийська (Флорентина, після смерті Чарторийського вона ще двічі виходила заміж, останній її чоловік був дідич Ценський з Увисли; спочиває на цвинтарі в Яблуневі – авт.), у котрої є Клавдій Білинський (на той час був студентом Віденського університету, а потім учителем – авт.), затребувала через нього книжок – драгомановщини. Я вислав, що мав». Восени 1884 р. письменник Франко відвідав у с. Увисла маєток народного правника та громадського діяча Івана Борисикевича. Про цю зустріч через вісім років Каменяр написав у своїх спогадах про нашого краянина. Згодом вони знову зустрічалися у Відні.
І.Франко був у приязних відносинах також зі священиком-місіонером, редактором першої україномовної газети «Америка» у США І.Волянським з Яблунева, громадським діячем Федором Турулою з Хоросткова, священиком, фольклористом Гнатом Галькою, що служив парохом у Дубківцях від кінця 1850-х років.
Епістолярна спадщина Каменяра пролила світло й на  інші цікаві факти та імена, що пов’язані з його життєписом й історією нашого краю. Так, у грудні 1893 р. він листівкою, адресованою в с. Товсте мистецтвознавцю, фольклористу Василю Щурату, котрий у той час там проживав, попросив його надіслати рецензії на праці етнографів Ф.Вовка та А.Черного.
5 серпня 1888 р. педагог, мовознавець, психолог К. Ганкевич із Гримайлова листівкою замовив І.Франку одне з чисел часопису «Товариш».
Цікаво, що збереглися й листи Франка з с. Вікно за 1884 р. журналістові Івану Белею, історику та письменнику Михайлу Драгоманову, літераторці Уляні Кравченко.
Уродженець с. Товсте, польський літературознавець, етнограф, доктор філології Генрик Бігеляйзен товаришував із І.Франком, опублікував про нього спогади. Громадсько-політичний діяч, публіцист з Сидорова Євген Левицький у 1892 р. був з І.Франком та іншими громадськими діячами співорганізатором першої політичної партії – Русько-української радикальної партії.
Франко підтримував зв’язки з уродженцем с. Крогулець, письменником, видавцем, істориком, перекладачем, літературознавцем, художником, публіцистом, автором спогадів про Каменяра Богданом Теодором-Нестором Лепким, а також вихідцем з с. Городниця, письменником, літературознавцем, публіцистом, педагогом, видавцем, членом Спілки письменників України, автором кількох праць та книг про Каменяра Денисом Лукіяновичем, громадсько-політичним діячем з с. Нижбірок Андрієм Січинським.
На Гусятинщині, як і в усій Україні, свято бережуть пам’ять про безсмертного Каменяра. Йому споруджені пам’ятники у селах Вікно (1963,1991, відновлено в 2006 р. й перенесено на постамент біля сільради), Яблунів (травень 1991, скульптор І. Мулярчук, освячено й меморіальну дошку на колишньому будинку Чарторийських-Дідушицьких).
Ожив письменник і в книгах гусятинських літераторів, літературознавчо і мистецьких працях дослідників, малюнках художників, у грі артистів у виставах тощо.
Іван Бандурка
 
На фото: І.Франко (фото 1880-х); відзначення 160-річного ювілею Каменяра: колишній маєток Дідушицьких-Чарторийських, біля пам’ятника І.Франкові в Яблуневі; учасники ювілею у с.Яблунів; біля пам’ятника у с.Вікно (2 фото); світлини 2016 року.