Гузар Ярослав – батько Блаженнійшого Любомира

У передмові до книжки «Завалівське коріння Блаженнійшого Любомира Гузара», кардинал написав: «… Священик [Дмитро Гузар], який довгі роки був душпастиром Завалова (1856–1908) та то дуже шанованим та улюбленим, є моїм прадідом. Він і його дружина Кароліна були батьками Лева, який мав сина Ярослава. Останній був моїм батьком».

Син Лева та Вільгельміни Гузарів Ярослав народився 26 листопада 1897 р. у місті Станіславові (нині – Івано-Франківськ), де закінчив гімназію. Ще під час навчання брав участь у гімназійному хорі й оркестрі. Від 1915 p. він – стрілець, а згодом четар Легіону Українських Січових Стрільців, відтак його перевели до гарматного полку. У часи Першої світової війни закінчив старшинський вишкіл у Братиславі.

У буремні, переломні часи, коли наближався розпад Австрійської імперії і починався процес державотворення України, коли всією Галичиною рознеслася звістка про Листопадовий зрив у Львові, Ярослав Гузар переїхав до Галича, де разом зі своїм батьком Левом Гузарем, десятником УСС Василем Мироном, гімназистом Богданом Макарушкою та селянами Василем і Романом Дирдами організували у місті тимчасовий комітет, який перебрав у свої руки владу в Галичі, а його збройний осередок під проводом В. Мирона захопив станицю державної жандармерії, ратушу та залізничну станцію. Нотареві Л. Гузару запропонували стати комісаром Галицької округи, оскільки тимчасова влада по містах і повітах укомплектовувалася так, що найстарший рангом українець ставав тимчасово комендантом міста, а найвищий судовий чи адміністративний урядник – судовим або повітовим комісаром.

Після розпаду Австро-Угорщини у 1918 р. Ярослав як старшина зголосився до Української Галицької армії і його направили до третього гарматного полку УГА під командою сотника Ю. Шепаровича. Був учасником Чортківської офензиви – наступальної операції УГА у період польсько-української війни 1918-1919 рр., яка була здійснена 7-28 червня 1919 року для розгрому угрупувань противника в районі міста Чорткова і визволення всієї території Західно-Української Народної Республіки. А в другій половині 1919 р. в складі легіону УСС – учасник боїв на Великій Україні.

Про Ярослава Гузара у цей період у спогадах тих, хто з ним разом воював, читаємо: «В часі військової служби був уважливий і товариський до підчинених йому гармашів, вирозумілий та повний до них любови. Стрілецтво за це його шанувало, поважало й любило. Кожний стрілець відчував, що Ярослав був не тільки взірцевим бойовим старшиною, але був також повновартним громадянином-соборником. На Україні стратив він в боях свойого брата Олександра. Чи під час запеклих боїв, чи в чотирикутнику смерти був він бадьорий, життєрадісний, а це все уділялося його окруженню. Навіть у фронтовій полосі він потрафив зорганізувати хор та театральний гурток, уладжував концерти, в яких сам акомпаньював і співав».

Після повернення з України у серпні 1920 p. Я. Гузар виїхав до Відня на «студії заграничної торгівлі». З самого початку навчання він активно включився у студентське життя «Віденської Січі», належав до хору, з яким виїжджав до Лінцу для відправ Богослужіння в катедрі. Закінчив студії, отримавши диплом інженера у 1925 році.

Вернувшись до Галича, кинувся у вир кооперативного життя. За власний кошт організував складницю споживчих товарів для обслуги сільських кооператив у Галицькому районі. Сам був керівником і робітником, вишколюючи молодих майбутніх кооператорів.

У 1926 р. Ярослав Гузар одружився з Ростиславою Демчук у с. Кальне на Зборівщині, родинному селі молодої, де її батько о. Лука був парохом.

У них народилося двоє дітей – дочка Марта (1927–2001) та син Любомир (1933–2017).

Незабаром Я. Гузара покликали до Українського земельного банку у Львові на посаду книговода, де він працював до Другої світової війни. Крім основної своєї роботи, працював у різних громадських організаціях: «Молода громада», «Дім Інвалідів», «Сурма», «Рідна школа».

Після закінчення Другої світової війни перебував у Австрії біля Лінцу і як адміністратор мистецької групи «Муза» влаштував близько 120-ти концертів у тодішніх зонах: американській, англійській і французькій. По приїзді до Нью-Йорку 1949 p. заснував хор «Думка», в якому займав становище скарбника, архівара, члена контрольної комісії. В останні роки свого життя працював касиром Союзу українських хорів Америки. Також був діяльним членом різних громадських установ.

У некролозі «Пам’яті інженера Ярослава Гузара», поміщеному у газеті «Свобода» 4 грудня 1964 р., його друзі писали: «Тяжко погодитися з думкою, що 2 грудня 1963 р. не стало між нами бойового старшини-гармаша, відважного і хороброго вояка УСС та співучасника визвольних наших змагань. Ця згадка-спомин – замість галузки червоної калини на могилу св. П. інж. Ярослава Гузара. Останній етап по довгій, а так багатій змістом життєвій мандрівці до наміченої мети – до Самостійної Української Держави закінчив 2 грудня 1963 р. в Дітройті в домі своєї дочки Марти, замужньої Василькевич…».

Світлина передана внучкою Ярослава Марією Рипан (Торонто, Канада).

Володимир ЧИСТУХ