Голос Природи

Вона мене призупиняє і каже: «Зупинись. Подивися на мене, подивися, яка я гарна… Люби мене… Ти любиш мене?»

Так природа до мене говорить. І я слухаю її, приглядаюся, зупиняюся, милуюся і відповідаю: «Люблю тебе». Листочки липи мають форму сердечок, лежать на асфальті сонячною доріжкою. Я іду обережно, щоби не наступити на сердечка-листочки, щоби не завдати болю. І, ні, я уже не поспішаю. Коли природа говорить до мене, я уповільнююсь, заспокоююсь, і радію, направду, завжди радію. А природа насправді балакуча! Говорять сонце, хмари, тумани, трави, дерева, квіти… Лише треба прислухатися, і тоді можна почути, і так стає легко, ніби нема клопотів, нема тягаря минулого чи сьогоднішнього. Все зникає, коли Природа зі мною говорить. Природа мудра, природа добра, вона лагідна і тиха. «Любиш мене?» – знову запитує… «Люблю…» –  зізнаюсь…