Гніздечко: Вагалася перейдена межа…

Вагалася перейдена межа…

І навіть час нікуди не зникав,

Про щось мовчала уселенська відстань,

Ти цілувала мій самотній відчай

Й минулі сни гойдала на руках…

Світився місяць із якогось дна,

І в тім його ледь випуклім світінні,

В одне зливались наші босі тіні

В прозорім прямокутнику вікна…

Вагалася перейдена межа,

Чиясь зоря віддалено тремтіла,

І знову й знов мого хотіла тіла

Твоя від тіла звільнена душа…

Усе таке вселенське, як потоп,

Коли ніхто не думає про сушу,

Аби у тебе перелити душу

І потонути у глибинах, щоб

Забутий час нікуди не зникав,

Все знов було початками потопу

І ніч була подібна на утробу…

Як тіло – грішна… Як вино – п’янка…