Дмитро ХАРЧУК: «Хлопці повернуться і спитають кожного за все»

Його рани вже затягнулися, але попереду – ще кілька операцій. У грудях і в нозі – досі ворожі осколки.

Та навіть на лікарняному ліжку свободівець, сержант, командир відділення другої роти 80-ї десантно-штурмової бригади, староста Буглова, що на Лановеччині, Дмитро Харчук продовжує боротися з ворогом. Наразі – як волонтер. Збирає кошти, купує необхідне, пересилає побратимам. Наближає, як може, перемогу та не втрачає оптимізму й почуття гумору.

Радіє, що вже потрохи ходить з палицею, бо з грудня по березень  тільки лежав. Наголошує, що йому дуже пощастило з лікувальним закладом – Тернопільською обласною клінічною лікарнею. За професійність і щоденну працю щиро дякує лікарям Сергію Гар’яну, Сергію Огінському, інтерну Ігорю Герасу та всьому медичному персоналу.

Реабілітація для свободівця – ще попереду. Вірить, що вона буде якісною, бо на власні очі вже бачив, як за короткі проміжки часу на ноги вставали побратими, яким пророкували візок до кінця життя.

– То яке воно – життя в тилу? – цікавлюся.

– У думках про побратимів на передовій, – зізнається. – Попри титанічну роботу волонтерів, меценатів та небайдужих, багато хто й досі ще не усвідомлює, що триває війна. А вона триває. І хлопці на передовій – вже понад рік. Вони втомилися. Їх потрібно замінити. І ми сподівалися, що за цей час мобілізували-навчили-підготували не просто заміну, а покращений варіант нас, який відповідає усім НАТОвським стандартам.

– А виявилося?.. 

– А виявилося, що багато хто цей рік використав для того, щоб усе з ким треба «порішати», зробити собі групу інвалідності, вигадати щось, аби тільки не йти на «нуль». Чому про це важливо говорити саме тепер? Та тому, що це – причина майбутніх конфліктів у масштабі всієї України. Наслідки ж можуть бути дуже плачевними. Рано чи пізно, але війна завершиться, хлопці повернуться додому і спитають кожного за все.

– Чи змінилася тактика ворога?

– Наразі обидві сторони обрали тактику взаємного «перемелювання» та очікування. Припускаю, росія готується до масштабної операції, мобілізує та концентрує сили для подальшої ескалації.

– Чи буде новий напад на Київ, Житомир, Чернігів, Суми, Харків або навіть Одесу?

– Цього ніхто спрогнозувати не може, але з таким ворогом готуватися варто до всього. Думаю, що основні сили росіяни все ж кинуть на Донбас. Донеччина та Луганщина для московії – у пріоритеті. Вона й від Харківщини відмовлятися не хоче. Тож нам потрібно не лише вистояти на цих напрямках, а й намагатися вийти до Азовського моря та вигнати орків із Криму!

– То коли перемога?

– Ніхто не скаже, коли юридично завершиться ця війна, але той факт, що ми змогли не тільки стримати навалу другої армії в світі, а ще й вдало її нищити, вже є нашою перемогою над московитами, над ненавистю українців один до одного, над спробою нас роз’єднати, посварити, розлучити. Ми розбили всі хворі імперські плани московії, здобуваючи незалежність ціною життів кращих синів і доньок української нації!

– А що після перемоги?

– Обов’язком кожного з нас після перемоги є увіковічити пам’ять про всіх загиблих Героїв, які полягли у російсько-українській війні, починаючи з 2014-го. Завжди допомагати їхнім рідним, а на прикладі їхнього героїзму виховати нові покоління, щоб пам’ять жила вічно і жертва кожного з них не була марною. Усіма силами та можливостями підтримувати й допомагати пораненим і скаліченим воїнам. Бо це не тільки обов’язок держави, а й органів місцевого самоврядування, громадських формувань, жителів кожного населеного пункту. Усі повинні працювати над швидким та якісним вирішенням будь-якого нагального питання чи розв’язання проблеми воїна-захисника! Повага, розуміння, вдячність і підтримка з боку українців – це єдиний правильний шлях до соціальної адаптації, реабілітації та повернення до звичного життя наших військових. І говорити про це не рано, а якраз на часі. Адже після перемоги все це вже потрібно буде швидко втілювати.

– Ви часто повторюєте, що хто не знає свого минулого, той не заслуговує на майбутнє. Яких змін на вашу думку, як педагога, потребує сучасна освіта?

– Так історично склалось, що нашій державності завжди загрожували як зовнішні вороги, так і внутрішні чвари. Ми зобов’язані вивчати історію України та виховувати дітей, акцентуючи саме на історичних помилках, щоб ніколи їх більше не повторювати! Також маємо бути готові до нових військових конфліктів і готувати до цього молодь. Фізична, бойова тактична підготовка, медицина тощо – все це має впроваджуватись в закладах освіти, починаючи з 5-го класу. Для цього потрібен абсолютно новий підхід держави до освітнього курсу, цілком нова програма військової підготовки в освітній сфері:

• 5-8 класи (початкова військова підготовка) – дії під час тривоги, загальна медицина, уроки військової історії та патріотизму тощо;
• 9-11 класи (воєнна справа) – закони України, історія військових конфліктів, світова геополітика, військова тактика, види та застосування всіх видів зброї, військова медицина тощо.

Це потрібно робити негайно, і маю велику надію, що саме з призначенням нового міністра освіти України, воїна і науковця Оксена Лісового ми більше ніколи не побачимо радянщини в шкільних підручниках, а історія України та військова справа стануть одними з основних предметів в навчальних закладах як фундамент майбутньої світової цінності України та нашої військової міці.