Дівчинка в дівчині

Вона дивилася на нього надто… яке ж би слово підібрати? Надто… спрагло. Саме так, спрагло. Наче потребувала його влади, чи схвалення, чи одобрення, чи бодай скупого погляду, хоча би… Ніби дитина, яка хоче заслужити любов батька чи матері: «Ну люби мене, я буду чемною… Будь ласка…»

Або бідний, який просить милостині…

А ще її погляд мені нагадував… так люди дивляться на ікони. Він був її іконою. Її богом, якого сама нафантазувала, зліпила, вигадала, вознесла… Але насправді він таким не був. Він був звичайним, земним, зліпленим з поту і глини. Я хотіла їй сказати, що так не можна, що це не приведе до добра, що вона страждатиме, а може, і вже страждає, коли залишається насамоті із собою. Може, вона перетворила все своє життя на очікування його приходу? А отримує короткочасні дози щастя лише тоді, коли дивиться на нього, або думає про нього? Ні, він не зацікавлений у ній. Це одрузу видно. Чоловіки рідко люблять таких самозречених жінок, такі жінки небезпечні. А ще я помітила, як від її погляду у нього розправилися плечі, це додало йому впевненості, сміливості, вона його наче «підживила» собою, але не для себе, для когось іншого.

О світ невидимих сплетінь і енергій! Як це все цікаво, красиво, але часами так печально… Дівчинка в цій дівчині так потребує любові. Але він їй цього не дасть…