Десятирічна дівчинка сама розшукала біологічного тата

Цей дивовижний факт нещодавно офіційно зафіксовано рішенням районного суду. Дитина щаслива. Батько – теж. А мати?..
Журналістові неважко здобути інформацію, а надто коли герої проживають у маленькому селі з кількох десятків хат. У мене були телефони найближчих сусідів Ганни, але рука ніяк не піднімалася крутити диск. Ну, що я запитаю у жінки? Як так сталося, що ви привели дочку не від законного чоловіка, а від іншого? Як тепер почуваєтеся, коли дитина сама розшукала біологічного батька?
І, власне, чому журналіст мав би пробиратися у чужу душу, допитуватися те, чого людина не бажала виставляти на показ чи для публічного обговорення. Чужому у приватне життя – зась. Ці аргументи, а також звістка про те, що багатодітна Ганна знову при надії, остаточно переважили – жінку у жодному разі не слід турбувати. Аби ця публікація не заподіяла моральних переживань усім дійовим особам, а надто десятирічній Софійці, нехай залишиться за кадром і назва села, і справжні імена, а деякі обставини і фактичні дані змінено.
Отже, наприкінці серпня в одному райсуді області прозвучало судове рішення, яке за своїм формулюванням не є винятковим – про визнання батьківства. Буває, що з такою позовною вимогою до суду звертаються жінки, які народили дитину без шлюбу. Навіщо ось таке примусове встановлення факту батьківства? Мотиви різні, як правило, для подальшого стягнення аліментів з батька, іншого матеріального утримання. За нормами Сімейного кодексу, батьки повинні дбати про дітей, і цей обов’язок покладається на матір і батька однаковою мірою. Врешті, згодом дитина зможе претендувати на спадок батька як спадкоємець першої черги.
Але і такі позови трапляються рідко – здебільшого нині жінки домагаються протилежного: позбавити батька батьківських прав. І знову ж з різних мотивів, зокрема, аби без згоди батька дитина могла перетинати кордон (за теперішньої масової міграції українців це актуально), аби дитину у подальшому зміг всиновити новий чоловік.
На цьому загальному тлі сімейних судових драм історія, про яку йтиметься, унікальна з кількох причин. По-перше, біологічний батько сам заявив позов про визнання батьківства, причому стосовно дитини, яка зростає у повноцінній сім’ї, у якій є мати і батько. По-друге, дитина самотужки, без допомоги і дозволу дорослих, розшукала кровного батька.
Отже, йдеться про звичайну багатодітну сільську сім’ю, де матір і батько зранку до вечора у селянських клопотах. Але достатку не видно. Радше, навпаки: скромний побут без ознак технічного прогресу, на обійсті нема автомашини чи іншої техніки. Діти здорові, нагодовані, і на тому слава Богові. Про господаря у селі відгукуються: тихий, неговіркий, нерідко заглядає у чарку. Ганна – дбайлива мама, також відзначають її вроду. Серед багатьох діток різного віку (найстаршому уже сімнадцять) є десятирічна Софійка. У селі нічого не втаїш, усі знають, що дівчинка, хоч народилася в офіційному шлюбі і батьком значиться голова сімейства, насправді має іншого батька. Тут пам’ятають, як одинадцять років тому Ганна з двома дітьми пішла від чоловіка геть – дуже посварилися і справа йшла до розлучення. Проживала з іншим чоловіком, але за деякий час повернулася у село, і невдовзі народилася Софійка.
Життя тривало. Софійка росла собі гарною кмітливою дівчинкою і не відала про колишні сімейні чвари, перипетії та їхні наслідки. Тато її любив, як і решту дітей.
Та виникла одна проблема (що саме, нехай теж залишиться за кадром), і матері довелося сказати Софійці, що у неї є ще один тато. Дівчинка була вражена. Почуте не давало їй спокою, уява щоразу малювала образ того невідомого  тата. З дитячим максималізмом вона вирішила: будь-що, але батька розшукає. Нікому нічого не говорячи, одного ранку вона сіла у рейсовий автобус і поїхала до сусіднього райцентру – до хресної. Дитина сподівалася, що хресна мама, як та казкова фея, змахне чарівною паличкою і з’явиться тато. Приблизно так і сталося. Щоправда, хресній довелося добряче «поритися» в інтернеті, набрати безліч телефонних номерів, щоб встановити контакт із Софійчиним батьком.
Мало сказати, що чоловік був ошелешений. Те, що усі знали у Софійчиному селі, для нього було новиною. Річ у тім, що він мешкав у сусідньому районі, і майже відразу після стосунків з Ганною виїхав у Канаду. Не так давно повернувся. Розлучений, має сина.
Домовилися зустрітися біля церкви. Із Софійкою прийшла хресна. Дивилися один на одного однаковими синіми очима, ніяковіли, чудувалися, сміялися. Вони – дочка і тато, і у цьому нема жодного сумніву.
Це сталося наприкінці липня. Далі події закрутилися стрімко. Батько замовив ДНК-тест на батьківство – не те, щоб сумнівався, це необхідно для судової процедури визнання батьківства. Результат дороговартісної експертизи з імовірністю 99,99% підтвердив батьківство. Наступним кроком був судовий позов про визнання батьківства.
Як на це відреагували Ганна і її чоловік? Вони на суд так і не з’явилися, відтак було винесено заочне рішення. Але це не означає, що ця подія не збентежила родину. Кажуть, Ганна дуже переживає, зокрема остерігається, аби біологічний батько не забрав від неї Софійку. У сільській раді говорили і з Софійкою, і з Ганною. При органах місцевого самоврядування є посада уповноваженого з прав дитини (на громадських засадах). Тож з дитиною вели предметну розмову, щоб з’ясувати, що підштовхнуло її шукати батька, чи не було у родині якихось протиправних дій. Софійка випромінювала радість і запевняла, що любить і одного тата, і другого. Так вона говорила і на суді, де її опитували у присутності педагога. Кажуть, дівчинка мріє стати медиком і вірить, що кровний тато допоможе їй реалізувати мрію.
Суд задовольнив позов і зобов’язав районний відділ Державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в області внести зміни до актового запису про народження Софійки, записавши батьком біологічного батька.
Чи змінилося щось у житті Софійки? Щоранку вона біжить у сусіднє село до школи. Вдома мама і тато, сестри і брати. Усе, як завжди. Подейкують, що біологічний батько знову збирається до Канади. Як воно буде далі, покаже час. Дуже хочеться, щоб дівчинці повелося, і щоб її недитячі старання у пошуках кровного тата не були намарно. Й нехай ця дитина має тепло від обох татів.
 
Ольга КУШНЕРИК