ДЕРЖАВНИЙ СЕКРЕТАР ЗУНР ОЛЕКСАНДР ПІСЕЦЬКИЙ

До 150-річчя від дня народження
У листопаді 2018 р. минуло сто літ від утворення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Цей ювілей дав нагоду згадати і вшанувати пам’ять тих, хто розбудовував цю державу впродовж листопада 1918 – липня 1919 років.
Одним з чільних діячів ЗУНР був Олександр Пісецький – державний секретар пошти і телеграфу в першому уряді ЗУНР, а в другому – заступником державного секретаря шляхів, пошти і телеграфу.
Він народився 27 березня 1869 р. у м. Броди на Львівщині в сім’ї священика Купріяна Пісецького. Закінчивши гімназію у Ряшеві (Польща), Олександр переїхав у Львів і працював на пошті. Одночасно відвідував студії на філософському факультеті університету. Улітку 1914 р., напередодні Першої світової війни, він очолював Городоцьку поштову дільницю у Львові, входив до міської дирекції пошти. Одночасно прилучився до громадської діяльності, брав участь у роботі різних українських товариств.
Те, що після Листопадового чину 1918 р. О. Пісецький був призначений в уряд ЗУНР, – цілком закономірно, бо серед українців у Львові він, видається, найкраще знався на поштово-телеграфній справі. Увесь час існування ЗУНР О. Пісецький невтомно працював, налагоджуючи державну систему поштового і телефонно-телеграфного сполучення, готуючи для неї потрібних спеціалістів. Разом з керівництвом ЗУНР та українським військом О. Пісецький залишив 22 листопада 1918 р. Львів і прибув у Тернопіль. Його підпис стоїть під урядовим зверненням до галицьких українців 24 листопада 1918 р., в якому містився заклик піднятися на збройний захист власної держави.
Був присутнім О. Пісецький на засіданнях уряду, що функціонував тоді у неповному складі. У процесі розбудови держави і формування її структур на місцях зв’язок відігравав винятково важливе значення. Тож перед державним секретарем пошти і телеграфу стояло першочергове завдання – забезпечити його безперервне функціонування як для цивільної служби, так і для армії.
У грудні 1918 р. О. Пісецький організував у Тернополі курси поштових працівників, телефоністок і телеграфісток. Надалі такі ж курси, на яких навчалися сотні дівчат, відкрились у Станиславові (нині Івано-Франківськ), куди переїхав уряд ЗУНР, що дало змогу забезпечити службу необхідними працівниками.
В другому уряді ЗУНР, сформованому на початку січня 1919 р., О. Пісецький отримав в державному секретаріаті шляхів, пошти і телеграфу (його ще називають державним секретаріатом комунікації) посаду керівника поштової і телефонно-телеграфної служби. Роботи було багато і зроблено чимало. 10 січня 1919 р. прийнято урядове розпорядження про введення кур’єрської служби, що дало можливість налагодити дієвий зв’язок між різними урядовими структурами, між центром і повітами. Були впроваджені нові правила роботи пошти, виготовлені штемпелі з символікою ЗУНР, на телеграфі уведено українську абетку, відремонтовані старі і запрацювали нові телеграфічні апарати.
Навесні 1919 р. поштова і телефонно-телеграфічна служба в ЗУНР функціонували вже загалом ефективно. Незважаючи на усі труднощі, праця над розбудовою національної поштової служби тривала. У березні 1919 р. О. Пісецький виїжджав у Прагу і Відень для укладення договорів про поштову співпрацю з Чехословаччиною та Австрією, виготовлення поштових марок ЗУНР. У Станиславові обговорював з делегацією УНР створення єдиної поштової служби в одній Українській державі.
Наприкінці травня 1919 р., коли на фронті почався загальний наступ польського війська, О. Пісецький за дорученням керівництва республіки виїхав у Відень. Там пробув до червня 1924 р., але офіційно до уряду ЗУНР в екзилі не входив.
Після повернення в Галичину, зазнавши митарств з боку польських властей, восени 1924 р. отримав скромну посаду поштового службовця в містечку Гримайлів, що нині в Гусятинському районі Тернопільщини. Відтоді все його наступне життя було пов’язане з цим краєм. Постійно мешкав у с. Зелене в домі своєї сестри Марії.
Будучи на службі, а потім після виходу на пенсію наполегливо займався громадськими справами. Фактично він брав участь в роботі кожної значимої національної організації в Скалатському повіті, до якого тоді входила Гримайлівщина. Так, 8 липня 1926 р. О. Пісецький провадив у Гримайлові перше післявоєнне українське політичне віче. 31 серпня цього ж року на повітовому народному зїзді в Скалаті він був обраний головою повітового комітету УНДО – найбільш авторитетної української політичної партії і передував на цій посаді до грудня 1935 р.
За свою політичну позицію постійно переслідувався польськими властями. Вперше відбув два тижні арешту в липні 1926 р. У жовтні 1929 р. окружний суд в Тернополі розглядав справу про «антидержавні заклики» О. Пісецького, але недолугість звинувачення була настільки очевидною, що суд звільнив його від покарання. А от під час сумнозвісної «пацифікації» восени 1930 р. його затримали і побили польські жандарми.
Ще одна справа проти О. Пісецького розглядалася в суді в Тернополі у травні 1935 р.: обвинувачений був покараний штрафом за те, що в грудні минулого року під час похорону лікаря, єврея Я. Місеса в Гримайлові сказав: «Хай тобі наша українська земля буде пухом». Польська Феміда лицемірно тоді стверджувала, що «нема наявно в Польщі території етнографічно української, а є тільки територія етнографічна полька», на сході польської держави «серед змішаної людності є громадяни греко-католицького визнання, які поділяються на поляків греко-католицької визнання, русинів та українців». Ось такі історичні «викрутаси», позбавлені суспільного знання і здорового глузду, використовувалися для переслідування українців.
Визнанням заслуг О. Пісецького в розвої національної справи стало урочисте відзначення 70-річчя від дня його народження, що відбулося в Гримайлові 24 червня 1939 р. Врочистості стали могутньою маніфестацією українства в краї.
У період радянської влади 1939–1941 рр. і нацистської окупації 1941–1944 рр. О. Пісецький постійно проживав у с. Зелене, із зрозумілих причин – і через вік, і через репресії – участі в громадській праці не брав.
Тут він помер 20 травня 1948 р. Зберігся спомин очевидців, що у день, коли О. Пісецький, якому йшов 80-й рік, відійшов у вічність, до нього навідалися емдебісти, очевидно, з наміром допитати щодо його минулої патріотичної діяльності і зв’язків з націоналістичним підпіллям.
Вічний спочинок знайшов на місцевому цвинтарі у гробівці родини своєї сестри. Згодом родичі звели пам’ятник, напис на якому сповіщає, що тут похований Олександр Пісецький (27.03.1969–20.05.1948) – член уряду ЗУНР.
Петро ГУЦАЛ,
кандидат історичних наук,
доцент кафедри журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка