Читає без окулярів і доглядає бджіл: житель Тернопільщини відсвяткував 105-літній ювілей (фото)

Чи не найстарша людина на Тернопіллі, а може, й в Україні – Петро Федорович Федак з Хлопівки Хоростківської громади Чортківського району, котрому 9 липня виповнилося 105 (!) років, читає без окулярів, глядить бджоли, щонеділі ходить до церкви й навіть планує пережити путіна. І це цілком реально: коли дідусеві повернуло на 101-й, після медичного обстеження лікарі були просто шоковані: внутрішні органи у нього виявилися у кращому стані, ніж у пересічної людини середнього віку. Про це пише chortkiv.city.

Єдиним секретом довголіття Петро Федак називає молитву. Впевнений, що саме Господь допомагає йому усі ці роки.

Чоловіка призвали до війська у 1944-му, коли повернулися «визволителі». Спочатку в «учебку». Потім пан Петро став командиром 82 мм міномета.

Був поранений. Перемогу зустрів у шпиталі в місті Сизрань побіля Куйбишева (тепер – Саратов). 

Петро Федак розповідає, що має тільки 6 класів освіти. До 3 класу був круглим відмінником. Потім навчився колеса до фіри майструвати. Тим і заробляв.

Після війни стали облаштовувати колгоспи, взяли мене завідувачем сінопунктом. Там проробив років п’ять. Якось викликали в контору, попросили попрацювати бригадиром. Нелегка то була робота: ходи попід хати, збирай людей… Поробив трохи, кажу, щось воно мені не подобається, – розповідає пан Петро. – Взяли в заготзерно. Був такий директор Могильовський, каже: будеш заправляти машини. Працював там, доки те все не розлетілося…

Син підказує, що батько пропрацював на заготзерні також 5 років, стільки ж на будові, трактористом на бригаді трудився ще п’ять літ. Уже досягши пенсійного віку, підвозив з Хоросткова трактором солярку для комбайнів. На пенсію вийшов у 68…

Одружився Петро Федорович у 1946 році. Має три сини. Старший, 1948 року народження, тут, біля нього. Молодший – в сусідстві, а середульший – у Львівській області мешкає. Ті подарували йому шість внуків (один вже, на жаль, відійшов у вічність). Має аж тринадцятеро правнуків. Дружини немає на цім світі уже 32-й рік.

У старшого сина мешкає разом з внучкою Ольгою, її чоловіком – місцевим парохом о. Іваном та трьома правнуками: Оксаною, Петрусем і Павлом. Попри свій більш ніж поважний вік, разом з отцем доглядає невелику пасіку.

Бджоли, – каже, – з дитинства люблю. Сусід тримав пасіку, мав 45 «пнів». У нього й навчився.

Пасічництвом сьогодні нікого не здивуєш. А ось те, що герой нашої оповіді видаляв сільчанам зуби навіть без найменшої лікарської освіти…

Як біда припре, чоловік всьому навчиться, – сміється.

Пані Ольга розповідає, що до діда свого часу мало не все село приходило видалити зуб. Всі знали, що треба з собою мати пів літра горілки. Прийде чоловік, вип’є сто грамів. Потім горілкою потрібно рота «продезінфікувати». Після видалення зуба ще сто грамів «анестезії» прийняти на груди… Цікаво, що ніхто ніколи не мав ніяких проблем після «хірургічного втручання» доморощеного стоматолога. Навіть собі останнього зуба старенький чоловік видалив, коли уже мав за сто літ!

За життя, – розповідають рідні, – дідо ніколи не хворіли. Коли йому було поза сто, повезли, було, до Теребовлі, щось шлунок занепокоїв. Зробили УЗД, «японця» дали ковтнути. Лікарі були в шоці! Кажуть, що у нього настільки збережені внутрішні органи, що навіть в нас, набагато молодших, того немає.

Мабуть, в роду є якась особлива генетика. Стрийна Петра Федоровича в Канаді прожила 103 роки. Стрий Іван також більше ста. Старшому синові ось на 75-й завернуло, проте їх йому ніяк не даси. Та й на обличчі героя нашої оповіді вік застиг на позначці десь за вісімдесят…

Цікаво, що 105-річний чоловік не позбавлений шкідливих звичок. Палить років з двадцяти. Досі за день випалює не менше пачки цигарок без фільтра. Чарчину теж не проти перехилити. 

Чоловік мріє дочекатися внука з війни. (Один з його внуків – Ярослав Федак третій місяць боронить Україну від російського вторгнення – Авт.).

Мрію ще побачити нашу владу, українську. Вільну державу, свобідну. Пенсії щоб були гідні. Того я нині не виджу… Може, тепер, по войні настане?.. – каже він.

Фото з родинного архіву Петра Федака та Любомира Габруського