Амфілохій Почаївський – «бандерівський цілитель», якого канонізував Московський патріархат

10 грудня 1894 року – у с. Мала Іловиця на Тернопільщині народився Амфілохій Почаївський (у світі Яків Головатюк), священник, схиігумен Почаївської лаври, чудотворець, святий. Помер у с. Мала Іловиця 1971.

Амфілохій Почаївський (Яків Головатюк) — визначна постать української духовності, праведний чернець, який не тільки глибоко вірив, але й діяв на благо свого народу. Його життєвий шлях — це зразок жертовності, молитви й боротьби за справедливість.

Амфілохій народився 10 грудня 1894 року в селі Мала Іловиця, що на Тернопільщині. Справжнє ім’я святого — Яків Головатюк. Із юних літ він прагнув служити Богові й людям, що згодом привело його до монашого подвигу. До того, як стати ченцем, він мав талант лікування людей і тварин, що пізніше доповнило його духовне служіння.

У віці 29 років Яків вступив до Почаївської лаври, де прийняв постриг із іменем Амфілохій. Його подвиги в монастирі відзначалися великою відданістю, покорою й молитвою. Він мав дар цілительства, яким допомагав багатьом хворим, як фізично, так і духовно. Амфілохій став схиігуменом — старцем, який присвятив себе строгому монашому життю.

У роки Другої світової війни та після її завершення Амфілохій проявив свою справжню сутність як захисник і душпастир. Він таємно допомагав лікувати поранених вояків УПА, що боролися за незалежність України. Незважаючи на тиск радянської влади, яка контролювала Почаївську лавру, старець молився за українських патріотів і допомагав тим, хто потребував підтримки.

Особливу роль він відіграв у духовному житті своєї громади, закликаючи людей до збереження віри й національної гідності. Його слова «Є нація українська, і повинна бути держава українська» стали свідченням його патріотизму й незламної віри в свободу українського народу.

Радянська влада не могла змиритися з впливом Амфілохія на людей. Його кілька разів заарештовували, піддавали знущанням і примусово помістили в психіатричну лікарню. Однак навіть у таких умовах старець не припиняв молитися за свій народ і своїх ворогів.

Амфілохій повернувся до рідного села Мала Іловиця, де продовжував служіння до кінця свого життя. Помер 1 січня 1971 року.

У 2002 році РПЦ канонізувала Амфілохія як святого. Проте його служіння й діяльність яскраво свідчать про його відданість саме українському народові, що зробило його однією з ключових постатей православного душпастирства УПА.

Амфілохій Почаївський залишається символом незламної віри, любові до ближнього та вірності українським ідеалам. Його життя нагадує нам, що навіть у найтемніші часи завжди є місце для світла, правди й молитви.