Ексклюзив: Ярослав Безкоровайний про серіал «Перші дні», волонтерство та життя в Дніпрі

Дорогі читачі, невдовзі на телеекрани вийде довгоочікуваний серіал «Перші дні». Доволі неоднозначні відгуки про нього у глядачів, що вже переглянули його на платформі «Нетфлікс». Одні пишуть, що у захваті, переконують, що його варто подивитися кожному українцю, мовляв, там розповідається про те, що насправді відбувалося на початку війни у Києві. Інші ж кажуть, що занадто пом’якшили сценарій… Ми ж поспілкувалися з актором, нашим земляком, уродженцем Бережан, Ярославом Безкоровайним, щоб більш достеменно розібратися, що це за серіал. А ще поговорили про те, що відбувалося в житті знаменитості з часів останньої нашої розмови, котра відбувалася, нагадаю, трохи менше, як два роки тому.

Отже тоді Ярослав перевіз свою сім’ю з Дніпра в Бережани. Тут вони з дружиною намагалися допомагати військовим. Тут він отримав повістку і готувався йти воювати. Служив у місцевій ТРО. Однак за станом здоров’я був знятий з військового обліку. Зрештою родина Безкоровайних повернулася у Дніпро. Ярослав продовжує робити свій неабиякий внесок у розвиток культури України, грає в театрі, знімається у фільмах, окрім цього, разом із дружиною продовжують допомагати ЗСУ.

Прем’єра відбулася ще в листопаді на платформі «Нетфлікс» і в багатьох країнах Європи. Найперше це робилося для того, щоб у світі не забували Україну, не забували про лихо, що в нас коїться. А ще – це нагадування про те, що відбувалося на нашій території і як поводилися агресори.

«Найперше хочу сказати, що прем’єра серіалу-антології «Перші дні» відбудеться 19 лютого на телеканалі «1+1». На мою думку, світу важливо вкотре нагадувати про нашу біду. Адже коли в твого сусіда сталася біда, ти спершу хвилюєшся, чим можеш допомагаєш, але зрештою забуваєш, поринаєш у свої проблеми. Їм важко уявити, як це жити, коли над головою літають ракети, коли посеред ночі здригаєшся від сирен, вибухів, коли щосекунди хвилюєшся за своїх дітей…

У якийсь момент у нашій кіноіндустрії було модно вживати слово «вперше». Вперше на телеекранах! Хоча в цьому випадку, направду, вперше зробили такий експеримент. Це шість різних серій, шість різних історій, які знімали шість різних режисерів та знімальних груп. Деякі навіть знімали паралельні. Терміни були доволі стислі. До знімального процесу багато залучено європейських продюсерів.

Фінансування кіно у нас не було, тому заходили кошти ззовні, від інших країн. Та мені видається, що вийшов дуже потужний проєкт, який зачепив надзвичайно гострі і актуальні теми. Це фільм про те, що, незважаючи на війну, люди залишились людьми, це про любов до ближнього, рідних, своєї країни», – розповів актор.

Ярослав грає у серії під назвою «Білий». Він там постане у ролі безхатченка, людини із дуже складною долею. Попри весь трагізм тогочасних днів, там було немало веселих моментів, над якими глядач може не лише поплакати, а й посміятися.

Актор каже, іноді чув відгуки від тих, хто переглянув серіал, мовляв, він надто м’який, надто згладжені там ті страшні події. Однак актор переконаний, що, до прикладу, для європейського глядача це вже небачений жах.

«Це ми, як би це страшно не звучало, звикли. У нас лунає повітряна тривога, ми відкриваємо карту тривог і знаємо, як поводитися. Знаємо, що долітає, що зазвичай збивають, орієнтуємось, чи можна пересидіти в коридорі чи треба негайно бігти в укриття. Для них це дивно», – додав Ярослав.

Чоловік каже, повернувшись в Дніпро, не повірив власним очам. Люди живуть звичним життям. Ходять в театр, кіно.

«Мені видається, що в цьому є неабияка цінність українського народу! Більше вам скажу, зараз люди ще більше і частіше ходять в театр, ніж до війни. Це закономірно. Люди почали цінувати свій час, життя, дорожити кожним днем. З’явилося дуже багато цінностей, як любов до ближнього, до держави, почуття гідності.

Коли під час вистави розпочалася повітряна тривога, люди спустилися у бомбосховище. Тривога тривала майже годину. І після цього практично всі повернулися в зал. Це дуже дорогоцінно!» – наголосив пан Безкоровайний.

Окрім того, Ярослав разом із дружиною активно займаються волонтерством. Вони створили волонтерську організацію, яка називається «Сітка і банка». Їхня основна робота – це плетіння маскувальних сіток і виготовлення окопних свічок. Їм вдалося отримати карету «швидкої допомоги» з повним приладдям. Купували пікап, прилади нічного бачення, дрони.

«Ми обладнали місце у старому закинутому підвалі. Є у нас чудовий чоловік, просто неймовірний. Він розробив спеціальний верстат для нарізання тканини на сітки. Адже раніше це все нарізали вручну, це було довго і мучено. Так ось, мої столяри в театрі допомогли мені виготовити цей верстат. Тепер рулон 160 на 300 метрів я нарізаю за 15 хвилин. Робота пішла швидше і більш якісно. Тож кому потрібно, звертайтеся, дам креслення і підкажу, як це зробити», – розповів чоловік.

Ярослав поділився емоціями, які пережив, переїхавши з мирної, тихої Тернопільщини у неспокійний Дніпро. Каже, спершу було дуже страшно. До прикладу, літо, відчинені вікна, лунає сирена, і ти чуєш, як пролітають ракети. Страх. Та не за себе, а за дітей, кохану дружину. А ще почуття люті і якоїсь безвиході, бо не можеш нічого вдіяти, щоб їх захистити. Ці почуття, гадаю, достеменно відомі кожному українцю.

«Але те, як ми проходимо цей шлях, як боремося, як гідно поводимося, навіки закарбується у світовій історії. Слова Залужного «Нам буде ще дуже важко, але точно вже не буде соромно» характеризують нас як націю. Я душе пишаюся своїм походженням, своєю країною. Єдине, що можу сказати – все буде Україна!» – резюмував Ярослав Безкоровайний.

Зоряна ДЕРКАЧ